Петиції галицких учителїв народних в радї державній.

На руки посла д-ра Люеґера наспіло сими днями 275 петицій галицких учителїв народних, а як доносять найновійші телєґрафи, того рода петиції надходять і дальше. Петиція, підписана і вислана учителями, ось якого змісту:

 

"Висока Палато! Державний закон о народних школах з 14 мая 1869 постановляє в §§.55, 1: "Найнизша плата, понизше котрої не вільно зійти нїякій громадї, повинна бути так вимірена, щоби учителї і помічникн, свобідні від побічних занятій могли всї свої сили пожертвувати свому званю, а перші з них також могли виживити і родину відповідно до місцевих відносин".

 

Учителї можуть справедливо покликати ся на тоє, що сей §. не добув собі в Галичинї достаточного увзглядненя.

 

Від лїт вносимо петиції о полїпшенє наших нужденних плат (Knechtengehalte), о управильненє правних відносин, о зменшенє лїт служби, але безуспішно. Послїдна соймова сесія завела цїлковито наші надїї, що добудемо від сойму сповненє наших управнених жадань. Длятого важимо ся з повним довірієм предложити Вис. Палатї нашу уклінну просьбу прийти нам з помочію.

 

Стан шкільництва не єсть в нїякім краю монархії так критичний як в Галичинї.

 

В доказ того позволимо собі покликати ся на справозданє ради шкільної до вис. сойму. Майже 4 міліони анальфабетів, три тисячі громад без шкіл, два тисячі системізованих кляс замкнених, тисяч индівідуів без означеної законом кваліфікації повнить функції учителїв. В високій степени наносить се сорому, що селяньска людність стоїть тут на так низькій степени просвіти і що брак учителїв прибирає з кождим роком більші розміри.

 

Однак такому станови можна зарадити тілько матеріяльним полїпшенєм положеня стану учительского. З виїмкою більших міст, побирають учителї справдї плати жебрачі (Kneсhtengehalte), а именно на селї 250 до 300 зр., в містах і місточках 300 до 450 зр.

 

А що неможливо, як говорить згаданий висше §.55, удержати родину без побічного занятя і пожертвувати всї сили свому званю, то й управильненє наших плат після так званої системи клясифікації личної, яка истнує н. пр. в Долїшній Австрії, було би першим необходимим кроком до полїпшеня нашого положеня, а заразом піднесеня поваги школи.

 

Система личної клясифікації, від давна вже заведена для всїх катеґорій державних урядників, а запевняюча рівні плати людям з однаковою кваліфікацією і займаючим однакові посади, представляє одиноку поруку справедливого виміру винадгородженя. Она уможливляє заразом аванс, відповідаючій старшеньству служби, запевнює учителеви властиве становиско в суспільности, побільшає запас і ревність — та без сумнїву причинить ся до заповненя браку учительских сил.

 

Зменшенє часу вислуги емеритури на 30 лїт, як мають учителї середних шкіл, єсть неменше важне для піднесеня народного шкільництва, бо по 30 лїтах служби сили учителя суть звичайно так ослаблені, що вже не може бути бесїди о успішній і пожиточній єго дїяльности. Тепер в числї 6000 учителїв єсть лише 7 емеритованих, котрі вислужили 40 лїт; се виносить ледви 0.11%.

 

Велика наша біда, котра погіршає ся з року на рік, змушує нас в найбільшій покорі просити Вис. Палату посольску, щоби зволила змінити §.55. державного закона о народних школах а ухвалила що слїдує:

 

1) Точне означенє мінімальної плати учителїв і молодших учителїв, щоби могли бути вільні від побічних занятій, що спиняють их повнити обовязки і пожертвувати всї свої сили свому званю, та що би могли удержати прилично родину після потреб і місцевих условій.

 

2) Зменшенє часу вислуги емеритури на 30 лїт.

 

3) Заведенє системи личної класифікації."

 

Вість о тих петиціях викликала у верховодячих верств польскої суспільности і в певній части праси польскої крик обуреня. Warсholstwo в повнім значіню слова, скандал, brak poczucia obywatelskiego і т. п. докори посипали ся на учителїв народних a Przegląd, згадавши про аґітації, каже, що аґітатори зробили дуже злу прислугу учительству. Поки-що се лиш голоси праси, а чи і власть шкільна не захоче переводити слїдств дисціплінарних (хоч би се було в найвисшій степени самоволею) покаже будучність.

 

I чим же то провинили ся учителї? А тим, що віднеслись з своїми жаданями до ради державної і то на pyки опозиційного посла д-ра Люеґера, поминаючи "краєву делєґацію", с. є. коло польеке. Тим способом представили учителї в сферах віденьских сойм галицкій в злім світлї, а репрезентантам краєвим заявили повне недовірє. Розуміє ся, що той факт використає при якійсь нагодї опозиція парляментарна і авреоля, котрою коло польске раде окружати ся, немов то в Галичинї иде все як найлїпше значно померкне. На кождий спосіб буде се неабияким причинком до звістної polnische Wirtschaft.

 

Петиція, сама собою, не принесе для учителїв нїякого реального хісна. Унормованє правних відносин шкільництва народного підпадає під власть автономії шкільної, котру як-раз старає ся коло польске як найбільше розширити, а котрої не важилось би центральне правительство нарушити під теперішну пору, при теперішних відносинах. Але та петиція повинна бути поважним memento для автономії краєвої, а властиво для сойму краєвого, що годї переходити над жаданями учителїв прямо до порядку дневного, як се н. пр. стало ся на послїдній сесії соймовій. Та петиція єсть неначе пересторогою, що вже час залишити всякого рода експеріменти педаґоґічно-дидактичні (бо вже було коли виробити собі ясний і сталий плян дїланя), а крайний час заняти ся долею тих соток учителїв, котрі як-раз мають бути средством помічним до переведеня тих плянів в житє, і дати им спроможність до житя. Учителї удавали ся до сойму краєвого з петиціями, але більшісгь соймова переходила над ними з легким серцем до порядку дневного, коли-ж учителї побачили, що нема вигляду на зміну тих відносин (бо склад сойму відповідає вповнї интересам краю — як сказав намістник на сегорічній сесії — се значить, і більшість сойму буде така сама), тогдї промовив у них голос розпуки і они відкликнулись до центрального правительства. Длятого годї винити учителїв за сей крок, лиш противно: треба верховодячим верствам в краю ударитись в груди і сказати mеа сulра. А що петиція пійшла на руки пос. Люеґера, то також лиш відгомон опінії в краю, котра аж надто добре знає, в якій спосіб трактують ся справи, хоч би і найжизненнїйші, в колї польскім. А впрочім годї вносити рекурсу до порішеня одній і тій самій инстанції.

 

Дѣло

02.04.1895

До теми