З Бібрки пише нам міщанин И.К.:
І наше місточко обняв дух еміґраційний. Ще в сїчни с. р. їздили з-відси люде записувати ся до аґента в Печенії в перемишляньскім повітї. [Чув я, що за аґітацію того аґента суд засудив.] Охочі до еміґрації ходили до ц. к. староства в Бібрцї просити о пашпорти, але п. староста сказав им, щоби свої просьби внесли на письмі з стемплем на 50 кр. Они так і зробили, а в недовгім часї дістали резолюції, що не дістануть пашпортів, бо не виказали ся потрібними фондами на дорогу і на удержанє. Тогдї охочі до еміґрації попродали, що мали, і поприходили з грішми до староства, але там відправлювано их з дня на день. Дня 21. н. ст. марта прийшли они знов до староства та старости не застали [був при комісії асентерунковій], а комісар відправив их словами: "Ludzie, idźcie sobie do pana starosty! dajcie mi spokój!" Тогдї звиж сто людей — не лише з Бібрки, але і з сусїдних сїл, як Ланки малі, Стрілки, Стоки, Лани, Ернсдорф — удали ся до мешканя старости по пашпорти. Староста вийшов до них і попросив, щоби розійшлись а прийшли на другій день. Другого дня [22-ого марта] списано з ними в старостві протоколи і сказано им, що за кілька днїв дістануть пашпорти. Є вже чимало таких, що попродали грунти й знарядє господарске та лише ждуть на ті пашпорти, як каня на дощ.
Я мав нагоду говорити з деякими. Они кажуть: "Що-ж ми тепер зробимо? Ми попродавали все, ходимо за пашпортами, не дають, а гроші нам минають ся... Весна йде, ми вже не маємо на чім робити, а пустити нас не хотять. Най би не були казали старати ся о гроші — най би були від разу сказали, що не пустять, то ми би не були грунти і все збували..." Впрочім тутешні люде видать, що з повіта перемишляньского пускають еміґрантів. Власне 26 с. м. виїхало з Глїбович свирских щось сїм родин з пашпортами...
В нашім місточку — правду сказати — таки дуже велика нужда. Є ґазди, що троха мають поля, але их мало, а решта — сама біднота. До того ще й просвіти нема межи міщаньством, книжок та ґазет нїхто не читає. Колись, правда, була й читальня, та не довго, заснїтила ся. У нас є богато шевцїв. Колись они стояли добре, та тепер жиди взяли ся торгувати чобітьми, а наші шевцї майже всї побанкротували. Перше они самі вели торговлю, а тепер идуть до жидів і просять о роботу. Жид і не дуже квапить ся дати, а як і дасть, то за пару чобіт платить 25—30 кр. а треба півтора дня робити. Яка тяжка тота неволя жидівска, наведу такій випадок, що як оден швець прийшов до жида просити о роботу і жид єму прилагоджував, то швець тимчасом нарубав жидови дров!.. Десь по инших містах — от н. пр. в Угнові, в Роздолї — завели ся спілки, школи шевскі, а у нас того й слїду нема. Нашої интеліґенції у нас дуже мало та й руху народного нема. От тепер, як наближують ся вибори до сойму, можна вже щось чути про вибори, люде щось о них гуторять, а по виборах, здає ся, знов стане тихо, як звичайно...
Сими днями був в Бібрцї будник зелїзничій з Угорщини та заохочував людей, щоби йшли туда на роботу до зелїзницї, бо там треба богато робітників, але — казав — треба мати з собою книжку робітничу. Богато людей хоче туда їхати, але не хотять книжок видавати. Кажуть, що п. староста заборонив війтови під карою 50 зр. видавати книжки робітничі. Ба добре, але тут нїякої роботи нема!
Дѣло
29.03.1895