Без маски.

"Кто вы, синьор. Я не узнаю вас. Снимите маску, если хотите, чтобы я дружески привѣтствовал вас"...

Леонид Андреев "Чорныя маски".

Тримаю в руках цілий шерег резолюцій українських громадських ґруп і орґанізацій, що являються нібито одповіддю на ті питання, котрі я порушував в своїх попередніх статтях. Я зазначав вже, що Директорія ні по свойому складові, ні по свойому інтелектуальному змістові не одповідала тим заданням, які були на неї покладені. Висліди її керування — жахні, але льоґічні, бо иншими вони не могли бути. Й не можуть бути. Маючи територію від Сяну до Кавказу, сорокаміліонове населення, кольосальні багацтва, стотисячну армію, міліарди грошей, словом, маючи всі обєктивні чинники, що являються підвалиною всякої державности, Директорія протягом року все це розгубила, роскидала, витратила безцільно. Як занедбала й другий скарб нації — єдину ціль і єдину волю. Скарб безцінний, бо він за нинішні обставини значить більше, ніж оружні перемоги. "Українська Національна Рада в Камянцї", "Український Національно-Державний Союз в Відні", "Комітет Незалежности в Парижі", "Союз оборони України в Берліні", "Радянський блок в Відні"...

Соціялісти-комуністи, соціяльні демократи, соціялісти-революціонери ліві, соц.-револ.-боротьбісти, соц.-революц.-комуністи, соціялісти-революценери центральної течіі, незалежні соціялісти, народні республіканці, соціял-федералісти, хлібороби-демократи, селянські соціялісти, народники, нац.-демократи, самост.-соціял., хлібороби-державники, радикали — ось та "єдина воля" нації, що становить "єдину мету" ...

Страшна річ!

Чи казати про десятки тисяч українських вояків, що гинуть по польських концентраційних лагерах? Чи казати про поневіряння українських полонених в Італії? Чи казати про нечувані страждання нашої гордости — величної галицької армії, діла якої горітимуть діамантами на сторінках нашої історії? Чи додавати до цього дивовижну бездіяльність і марнотравство наших закордонних репрезентацій? Чи згадувати ще раз авантуристичне, хижацьке відношення до державного майна, виявлене чисельними "закупочними комісіями"? На сльозах, на крові, на каліцтві обдурених мрійників, що гинули в імя народнього щастя на землях українських, десятки безпрінціпних спекулянтів улаштували собі веселе й безтурботне життя. Іменем народу забезпечували себе на "чорні дні"... Зрозуміла річ, що всіх боліла ця вакханалія. Що мусів прийти момент, коли всі, хто ще не загубив національного сумління, повинні були покласти цьому кінець. "За найважніщу причину сучасного катастрофичного положення української державности вважати дотеперішню політику й тактику Директорії та її правительств, що не могли параліжувати шкідливої діяльности Директорії й особистої політики членів її, а також тих громадських кол, які своєю тактикою руйнували працю правительств, сприяючи розвитку реакції на Україні" ... Так заявляє "Українська Національна Рада". Це глибоко державна позіція, й хто уміє читати, той зуміє зробити найширші висновки. Це не тільки оцінка, але й самооцінка. Це осуд всіх — і тих, хто безправно керував, як і тих, хто безправно мовчав. Позіція "Української Національної Ради" — надзвичайно обєктивна.

Тим вона значнійша...

Питання поставлене надзвичайно ясно: Директорія винна за наслідки й на неї паде вся одповідальність за них в майбутньому. Звідси й висновки також ясні: "Директорію в особі голови її від хвилі катастрофи 16. листопаду 1919. року і формального уступлення з її складу двох членів та від'їзду їх за кордон до момента скликання народного представництва уважати тільки за тимчасовий орґан репрезентації"... Ще на початку грудня 1919. року я заявляв С.В. Петлюрі про необхідність зробити консеквентні й рішучі кроки: анулювати нікому непотрібні додатки до Голови Директорії — А. Макаренка й Ф. Шевця — й звернутися за підтримкою для дальнійшої праці до голоса орґанізованих українських громадських кол. Під нинішню хвилю ніхто не є правомочний творити нових форм української державности й його репрезентаційні орґани: і С.В. Петлюра, як голова української республіки й І.П. Мазепа, як голова правительства, повинні до певного менту заховати за собою свої уповноваження. Однак це не значить, щоб істнувало й надалі те, що формально припинило своє істнування, й не тільки істнувало, але й репрезентувало, шкодило, дезорґанізувало. Громадське сумління не може бути заспокоєне доти, доки лишатимуться у влади пп. А. Макаренко й Ф. Швець, доки вони матимуть ті чи инші офіціяльні уповноваження. "Мавр зробив своє діло й повинен піти"... Цікаво, що не тільки демократичні українські ґрупи або українські комуністи, але й українські соціяльні-демократи, що відбули щойно конференцію в Варшаві, говорячи про тимчасовий український уряд п. Мазепи, ні одного слова не промовили про Директорію.

"Синьори, снимите свои маски!"...

Думаю, що коли ці панове з Meissl und Schadn, дійсно віддані українській справі й коли мають хоч трошки політичної чесности, вони зрозуміють, що повинні негайно уступитися. Повинні не зашкожувати тій ясности, яка починає зростати в хаосі заплутаних ними державних справ.

Без громадського довіря — не можна провадити державної справи, бо це буде тільки... спекуляція, що межує вже з кріміналом.

Воля