Із "Павільону для реконвалєсцентів."

Малий фейлєтон.

 

Їх так багацько! Самі полонені, лише декількох інтернованих між ними, а всі такі нужденні, що важко глядіти.

 

Позсували на підлозі сінники, позбивалися в гуртки і сінником ноги накрили, бо й так попухли від зимна. Двері не замикаються, а шиб у вікна дасть Біг колись!

 

— Ґей! Товариш!  — гукнув санітет на одного бідняжку, який вже ледве піднімав повіки.

 

Тихо...

 

— Товариш!

 

Тихо...

 

— Товариш, гей! Підеш до другого павільону на ліжко! — Майже в ухо гукнув санітет, який сам недавно важко хорів.

 

Цей з трудом зволікся на ноші. Понесли.

 

Він трусився від зимна, бо крізь подвіря дув зимний вітер і заметіль сікла крупками обмерзлого снігу.

 

_____________

 

На другий день рано стрічає мене на дорозі санітет Калабанька:

 

— Сестричко! Цей, якого принесли вчора з "реконвалєсценту"...

 

— Щож таке?

 

— А ми його нині винесли до "реконвалєсценту"!

 

Калабанька підсміхнувся зїдливо. Він хвилину дивився на мене з боку і певно радувався, що дотеп вдався.

 

Бо він, ще лиш свитало, виніс помершого товариша до — стайні.

 

— Га! Стайня велика, є де складати — сплюнув Кабаланька і поплентався до канцелярії, віддати "історію хороби", щоб там знали хто вмер, а хто ще при живих остався.

 

Вперед!

 

29.02.1920

До теми