Малий фейлєтон.
Їх так багацько! Самі полонені, лише декількох інтернованих між ними, а всі такі нужденні, що важко глядіти.
Позсували на підлозі сінники, позбивалися в гуртки і сінником ноги накрили, бо й так попухли від зимна. Двері не замикаються, а шиб у вікна дасть Біг колись!
— Ґей! Товариш! — гукнув санітет на одного бідняжку, який вже ледве піднімав повіки.
Тихо...
— Товариш!
Тихо...
— Товариш, гей! Підеш до другого павільону на ліжко! — Майже в ухо гукнув санітет, який сам недавно важко хорів.
Цей з трудом зволікся на ноші. Понесли.
Він трусився від зимна, бо крізь подвіря дув зимний вітер і заметіль сікла крупками обмерзлого снігу.
_____________
На другий день рано стрічає мене на дорозі санітет Калабанька:
— Сестричко! Цей, якого принесли вчора з "реконвалєсценту"...
— Щож таке?
— А ми його нині винесли до "реконвалєсценту"!
Калабанька підсміхнувся зїдливо. Він хвилину дивився на мене з боку і певно радувався, що дотеп вдався.
Бо він, ще лиш свитало, виніс помершого товариша до — стайні.
— Га! Стайня велика, є де складати — сплюнув Кабаланька і поплентався до канцелярії, віддати "історію хороби", щоб там знали хто вмер, а хто ще при живих остався.
Вперед!
29.02.1920