Завірюха.

Ще не так давно (в числі від 24. січня с. р.) закликали ми наше закордонне громадянство утворити негайно колєґіяльний орґан, котрий би об'єднував собою всю нашу національну роботу, паралізував би впливи, ворожі нам, допомагав би нашому Урядові в справі відбудування України... і т. д. і т. д. Ми тоді вже зазнали і ті траґічні помилки, які були зроблені нами закордоном, і які ще можуть бути допущені далі.

 

Після трьохмісячного перебування на Україні, після того кошмару, який довелось бачити нам всюди на Україні, нам здавалось, що потреба консолідації наших сил в такий траґічний момент — це аксіома, що проти цього не може знайтись ніяких арґументів. Але як виявилось — ми тяжко помилялись. Бо життя — це одно, а партійна теорія друге.

 

Якась скажена завірюха самих протилежних, самих неправдоподібних чуток крутится зараз коло української справи.. "Сколько ихъ, куда ихъ гонятъ"... Вчора "Чеське Слово" писало про те, що Грушевський почав в Берліні переговори з большевицьким представником Коппом, що п. професор поробив заяви дуже далеко ідучі, але що це справі не помогло: бо большевики, довідавшись від п. Коппа про заяви Грушевського, зовсім зреклись далі балакати. Сьогодня уже польська преса за чеською переказує про те, що Грушевський збирається разом з ес-ерами скинути уряд Мазепи, відновити Центральну Раду і взяти владу з свої руки. Обі чеські часописі мають своїх українських референтів. Обі, значить, мають змогу провірити ті чутки і подати їх в остаточній редакції. Ми не віримо ні тій, ні другій чутці. Нотуємо їх з обовязку ґазетного. Не віримо не через те, що в самому факті переговорів впливового гурту українського громадянства з большевиками бачимо анормальне зявище: на нашу думку, кожда українська течія має право не тілько на існування, але і на активні заходи для врятування української справи так, як вона рахує це найкращим і найбільш реальним; ми мало віримо в самий факт розмов Грушевського, як окремої людини. І цілком відмовляємось вірити в те, що-б проф. Грушевський звідци, з закордону збірався вчинити атентат проти уряду Мазепа в той час, коли за спиною цього уряду стали обеднані українські сили там на Україні.

 

Бо там на Україні ось що робиться: всі українські сили Наддніпрянщини і Галичини впряглись цупко в державний візок і дружно витягають його з сусідського болота. "В Камянці утворилась українська Національна Рада з представників усіх партій — і галицьких." Завдання її — це "допомога українському правительству в державнім будівництві самостійної і суверенної Української Народньої Республіки на основах широкого демократизму і парляментаризму. Одною з основних задач Ради є з'єдинення всіх українських етноґрафічних земель в одну суверенну державну цілість на подставі права нації."

 

Перш усього займалася Рада міністрів законопроектом про верховну владу і про скликання тимчасового законодатного тіла (предпарляменту), якому в день його зібрання теперішня верховна влада і правительство мають передати свої повновласти. Передпарлямент покличе голову держави (президента республики) і нове правительство. Законодатне тіло малоб зійтися найпізніше 1. мая 1920. на теріторії, обнятій окупацією. Перший склад передпарляменту має бути вирішений на основі згоди з українськими політичними і громадськими колами, що вже обєдналися в Українську Національну Раду. В склад цеї Ради входять такі українські партії: 1. Наддніпрянщини: а) соціялісти революціонери, б) соціялісти-федералісти, в) соціялісти-самостійники, г) хлібороби-демократи, д) народня партія, е) народні републіканці; 2. Наддністрянщини: а) трудова партія, б) радикали і в) соціяльні демократи; вкінці входять ще і представники самоврядування, українських культурних, наукових і науково-професійних орґанізацій Наддніпрянщини."

 

Як бачимо там, під тяжкою рукою двох ворогів, люде порозумнішали і накінець договорились до діла. Ми не певні в тому, щоб можна було скликати той предпарлямент. Але про це далі. Ми з приємністю констатуємо, що партійні суперечки там на Україні вже кінчились. Люде приступають до діла...

 

А у нас же його тут край непочатий.

 

Невже така велика соціяльна ріжниця між "пролєтарієм" Грушевським і "буржуєм" Славінським, між "комуністом" Вінниченком і "капіталістом" Ліпінським, між "большевиком" Хомиком і "капіталістом-експльоататором" Ол. Ковалеським, між "пролєтарієм" Поршом і "капіталістом" Донцовим — щоб вони не могли зійтись і принаймі коордінувати свою роботу одною метою: йти ріжними шляхами, але до одного і того же Риму?

 

Може це єресь. Але ми дозволимо собі сказати, що тілько люде з гіпертрофірованим "самолюбієм," з дріб'язковим характером не могли в таку траґічну хвилину не пожертвувати інтересами свого партійного запічку Матері Батьківщині.

 

І тому ми не віримо ні в атентати Грушевського, ні в його далеко ідучі пропозіції. Дальше тої проґрам, яку проголосили об'єднані в Національний Союз в Камянці українські партійні центральні комітети, заяви професора піти не моглиб. Не віримо, але знаємо, що немає людини, котраб не грішила... Мусить бути і у нас тут орґан, котрий стояв би на сторожі українських державних інтересів. Коли той орґан — філія камянецького — утвориться — ми будемо мати принаймі авторітетну інстітуцію, що обєднає і сконтролює окремі виступи, дасть нашій пресі змогу сміливо і авторітетно заперечити тим чи иншим чуткам.

 

Воля

 

28.02.1920

До теми