Невмирущий Лис Микита

  Невмирущий Лис Микита: у Львові готують грандіозну оперну прем’єру за твором Івана Франка

Сценічний образ Лиса Микити із нової вистави Львівського національного театру опери і балету ім.С.Крушельницької.

Він очікує свого виходу на сцену і помітно нервує. Поправляє костюм, пробує чи добре закріплена маска з рудим хвостом і тихенько бурмоче щось під ніс. Поруч у такому ж стані повного відсторонення від світу свої ролі повторюють люди в масках вовка, ведмедя, рисі, цапа та інших персонажів. Хтось із них ходить активно жестикулюючи руками, хтось розспівує голос легенько підтанцьовуючи, інший підняв голову догори , завмер і ніби щось відшукує поміж тінями, які лягли на стелю. Усе виглядає так, ніби ти потрапив у химерний зоопарк.

– Роль дуже важка, – зізнається актор Віталій Роздайгора, який грає Лиса Микиту, – важка тому, що треба поєднати багато всього: ти і співаєш, і говориш, і танцюєш, і стрибаєш. Часом здається, що бракує повітря і вже не можеш ні співати, ні говорити, але розумієш, що мусиш, бо на тобі вся увага. На цій сцені Лис Микита головний і перепочити просто ніколи. Не знаю скільки втрачаю ваги до кінця репетиції, але коли завіса закривається, то увесь мокрий…

Сцена з опери "Лис  Микита" у світлових декораціях та мальованих лаштунках.

Нервозність акторів можна зрозуміти. За якусь мить завіса відкриється і з темряви лаштунків усі вони потраплять у надзвичайно красиві та яскраві декорації, світло прожекторів і неймовірну сценографію із технологією 3D-мапінгу, а кожен їхній крок супроводжуватиме не лише класичний оркестр, а й мелодії українських національних інструментів – трембіти, бандури, колісної ліри та цимбалів.

На такий експеримент у Львівському театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької пішли вперше. Тож дарма й говорити, що відповідальність справді величезна.

Суд над Лисом Микитою на лісовій галявині – сцена з опери "Лис Микита".

 – Музику до цієї постановки створював близько трьох років, – ділиться своїми таємницями композитор Іван Небесний. – Національними інструментами оркестр підсилив не випадково, бо, скажімо, через трембіту та цимбали ми показуємо, де саме відбувається дія – що це Карпати  та Західна Україна. Крім того, у нас будуть звукові ефекти – дощ, вітер, шум дерев. Це дає ефект цілковитої присутності. Відповідно глядач одразу все розуміє і нічого не треба пояснювати. У такий спосіб ще й підкреслюємо – «Лис Микита» йде в контексті світового оперного мистецтва, але перш за все – залишається українською оперою!

Оживити хрестоматійну казку Івана Франка, яку автор написав більш ніж 130 років тому, ризикнув директор театру Василь Вовкун, виступивши  не тільки автором ідеї та лібрето, а й режисером-постановником.  Він переконаний, що твір не втратив актуальності й понині. Звірі – це лише сатиричні маски, за якими ховається українське та людське суспільство. Суспільство із своїми законами, де і досі балом керують хитрість, авантюризм, безпринципність та проста людська глупота. Відтак, кожен персонаж на сцені обов’язково має своїх прототипів у реальному житті.   

Лібретист і режисер-постановник опери "Лис Микита" Василь Вовкун на прес-показі вистави. 

– Герої не з’являються на порожньому місці, – стверджує Василь Вовкун. – Їх породжує соціум. Я не хочу говорити про Україну, але завжди думаю про Америку і Трампа. Як Америка могла породити такого президента? Можливо він і хороший, не мені судити, але для мене це Лис Микита… Головний Лис Микита світу.

– Цей Лис Микита є в кожному з нас, – додає актор Віталій Роздайгора, – він крутиться у житті, як може, хитрує, робить збитки, а потім бреше, що ні в чому не винен. Я не можу говорити про якусь конкретну людину, але мені здається, що якості, якими володіє головний персонаж опери, всередині кожного українця. Нам просто не потрібно боятися визнати це...

У сценічних костюмах опери "Лис Микита" домінує лісовий камуфляж та мімікрія зоосвіту. 

Людське у тваринному і тваринне у людському підкреслене не лише діалогами та вчинками, але й костюмами. На перший погляд це ніби проста людська одежа, але варто на ній зупинитися прожекторові і чіпка увага дає зрозуміти, що людина миттєво перетворилася у звіра…

– Це костюми-намети, – демонструє сценічне вбрання їхня авторка Ганна Іпатьєва, – це костюми, під якими можна сховатися і відкрити різні обличчя. Для мене світ ніби перевернувся. Тобто, у нас вже немає реальності, вона втрачена. Ми всі закрутилися і давно не розуміємо – де людське, а де тваринне.

Варто зазначити, що Франко був не першим, хто передав та висміяв людські закони через призму тваринячого світу. І до нього, і після нього це уже робив не один автор. Найвідоміший твір, який згадується одразу – «Колгосп тварин», який у 1945 році написав Джордж Орвелл. Це була жорстка сатирична антиутопія, де через свиней висміювався комуністичний лад, Сталін та інші принади Радянського Союзу. 

Ще за життя Івана Франка його поема-казка витримала п’ять видань, уривки з неї неодноразово друкували в дитячих читанках та періодиці.

Чіткі соціальні підтексти закладені і в оперу «Лис Микита». Та разом з тим її творці переконані, що вона буде цікавою не лише дорослим, а й дітям. Незалежно від віку кожен глядач знайде у ній щось своє.

– Батьки будуть бачити одну виставу, а діти – іншу, – говорить Василь Вовкун, – і після перегляду між ними обов’язково відбудеться діалог – чому сталося саме так, хто винен, а хто правий. Бо хоч ми і ставили завдання створити оперу, але разом з тим не забували, що все ж таки маємо справу з казкою. І ця казковість також повинна бути присутньою. Так отримаємо справжній оперний бестселер для сімейного перегляду.

– Це буде щось середнє між класичною оперою і мюзиклом, – ділиться очікуваннями від прем’єри Іван Небесний. – Тому я переконаний, що навіть зовсім маленька дитина на рівні підсвідомості почує там якісь свої інтонації. Зізнаюся відверто – коли створював музику, то першим критиком була моя донька. І їй сподобалося… (сміється)

Діти І.Франка: Андрій, Петро (стоїть), Тарас, Анна (Львів, 1902 р.). Фотопортрет І.Франка.

За якусь мить завіса відкриється і звірі, які досі ховалися за лаштунками, потраплять на сцену. Тепер у цій величезній залі оперного театру щонайменше на дві години господарями стають вони, а люди – лише глядачі.

Зал завмирає. Цілковита тиша. Це й не дивно, адже де ще так відверто можна поспостерігати за усіма хибами душі – заздрістю, хитрощами, брехнею та захланністю?

Мавпа Фрузя і Лис Микита – персонажі опери композитора Івана Небесного. 

Швидше за все, саме через цю оголеність людської натури твір Івана Франка і здобув таку небачену популярність, а з нею – безліч перевидань та численних переробок. Тож можливо і нам з вами варто зануритися у цю розповідь та й самим не побоятися глянути на себе збоку?  

Фото: Львівська опера, Дім Франка.