(З минулого села Литятин)
Було це за часів панування польських поміщиків. В селі Литятин, Бережанського району, поміщик Войцеховський мав 500 гектарів землі, тоді як селяни всього села мали 700 гектарів. Віками селяни мріяли про землю, і часто сварилися за неї, судились. Траплялось, навіть, так, що і вбивали один одного.
В цьому селі жила сім'я Юрківських. Стара мати мала 25 моргів. Коли виросли діти — сини Іван і Гнат та дочка Зося, вирішила стара порівну поділити цю землю між дітьми, а самій вже вік доживати при них.
Поділили землю. Прийшла стара мати до сина Гната жити, але він її не прийняв. Мовляв, землі на її душу в нього немає. Не прийняв з цієї ж причини і другий син Іван. Пожаліла матір дочка Зося, прийняла, але подала в суд скаргу, щоб частку землі від братів відсудили на утримання матері.
Відбувся перший суд. Присудили відрізати частку від землі, якою користувався Гнат, оскільки той був наймолодший. Не погодився Гнат з вироком суду, подав скаргу на пересуд, щоб землю відсудили від старшого брата. Знову відбувся суд, який виніс вирок на користь молодшого брата. Не міг примиритися з цим вироком Іван.
Знову почалась судова тяганина. Кожний раз суд вимагав витрат. Адвокатові треба було заплатити, на судові витрати також потрібні гроші. Отже брати Юрківські мусили продавати дещо з свого господарства.
Адвокатам вигідно було затягувати судову справу, бо вони одержували великі гроші від того, хто подавав скаргу. Тому суд за цей шматок землі розтягнувся на дванадцять років. Брати, ходячи по судах, зовсім розорились. Продали все своє господарство — і худобу й одяг. Хліб, який збирали з землі, їм рідко доводилось їсти самим. Треба було продати: на суд потрібні гроші.
В 1939 році вирішив Гнат Юрківський якось покінчити справу з судом, знайти правду у вищому суді. На цей час у Гната вже нічого не залишилось в господарстві. Все продав і гроші витратив на суди. Пішов він пішки до Варшави. Добився, щоб прийняли у міністерстві земельних справ. Поскаржився про своє горе. Там порадили вже літньому Юрківському повертатися додому, а тим часом справа з землею буде вирішена на його користь.
Змучений довгим шляхом, поплентався Юрківський до свого села. Не один день ішов. Плекав надію, що нарешті закінчиться ця тяганина по судах і заживе він краще. Повернувся додому. Але тут старого Гната чекала неприємна несподіванка. В день повернення додому схопили його поліцаї і жорстоко побили за те, що Гнат ходив до Варшави скаржитися.
У вересні 1939 року Червона Армія подала руку братньої допомоги трудящим Західної України. Встановилась радянська влада і ліквідувала несправедливість в користуванні землею. Тоді тільки закінчився дванадцятирічний процес братів Юрківських за шматок землі, бо всі бідні селяни безплатно одержали її.
Німецькі загарбники за час свого "господарювання" відібрали у селян землю, наділену радянською владою. Знову безземелля, знову злидні. В липні 1944 року німецькі окупанти втекли під ударами радянських воїнів. Селянам села Литятин радянська влада назавжди повернула землю. Не буде тепер таких судів за землю, які були колись, бо вся земля є народною власністю.
Вільне життя
06.02.1945