Автор статті "Звертаймо з манівців" у ч. 4 (188) "Впереду" з 4 січня с. р. (за згодою Редакції) замість річевої відповіди на факти і закиди піднесені в "Новій Раді" і в "Громадській Думці" з приводу останних подій і варшавських договорів, накинув ся з критикою і лайкою на національно демократичну партію, а головно її "керманичів* і диктатора. Він закидує їм, що їх політика не визначала ся ніколи пocлідовностю і непохитностю і що вони голошених собою "приватних" програм ніколи не придержувались, а вели дрібну крамарську політику, яка не бачила дальше свого загумінка, що вдоволяли ся тим, що день принесе. Автор представляє справу так, немов то все лихо, яке тепер переживаємо, завинили виключно ті нац.-демокр. керманичі — одні тільки соціялістичні провідники, соціялісти доктринери, все відзначали ся політичним розумом і орієнтацією, бож, на його думку, при вибуху війни 1914 р., тільки молодіж і соціялісти доктринери мріяли про якусь Україну, Українську Державу, а так само й тепер вони одні праві і непогрішні зі своїм кличем: "Проч із протекцією сильних мира сього, опрімо ся на своїх народніх масах і шукаймо союза в всесвітній демократії". Всі другі партії лише тільки, що нагрішили, тож най "покають ся".
Подивляємо та не завидуємо відваги ш. авторови, з якою думає через обвинувачення других відвернути увагу від промахів власної партії і здобути для своїх керманичів привілей послідовности, непохитности і політичної мудрости. Та треба би з правдою обережнійше поступати і не вивертати її горі дном там, де факти що иншого говорять. Бундючними словами правди не прикриєм. Загальними оскарженнями, фразами і самозвеличенням можна захопити і переконати хиба молоденьких читачів та не суспільність, котра не від нині дивить ся на нашу послідовну і непохитну роботу.
Не хочемо заводити безцільної полєміки, ані боронити нашої нац. демократичної партії та її керманичів. — Се лишаємо часови. Не хочемо також виступати проти робітничої партії яко такої, бо вважаємо її за пожадану при спільній народній роботі, та годі мовчати, як деякі панове з буржуазії, що проводять часово робітничій партії, намагають ся чужим коштом себе вибілити і видвигнути на чоло народу та провадити його дорогою власних симпатій. Ми мусимо деякі річи представити по правді.
Дорікаєте, чи справедливо, инша річ, що всеукраїньство других партій мало не стільки синьо-жовтий, як чорно-жовтий колір, що керманичі нац.-дем. партії стояли вірно при Австрії і не покидали австр. орієнтації мимо Талєргофів і т. д. — А як було тоді з Вами, панове? Чи ваші проводирі подібно як і їх польські товариші з Галичини, не стояли при Австрії? Запитайте про се своїх товаришів п. Миколу Ганкевича і Темницького, яку вони тоді вели політику, з якою орієнтацією і де сиділи при вибуху і підчас світової війни? Справді, наші другі партії, о скілько се мусіло бути, стояли без задної думки при Австрії не сходячи з народного українською шляху, а коли вона наш народ обманула і розпала ся, не оглядаючи ся нінащо, йшли щиро народним шляхом власними силами і не зійшли з нього. А чи ви його держали ся по правді і неї зійшли з нього — на се дав відповідь ділом ваш визначний "керманич" п. Старосольський у спілці з п. Андрієм Лівицьким, тож чи підхожа вам, Панове, роля українських Катонів?
Відай так само, як роля оборонців синьо-жовтого українського прапору. Дорікаєте другим, що нехтували ним і не держали його високо, а чи ви коли признавали ся до нього? Ви орґанізували партію і вербували для неї адептів (нових доктринерів), а не правдивих соціялістичних робітників, межи академічною і незрілою ще молодіжю середніх шкіл, а робітників ви спокійно полишали у польських соціялістичних орґанізаціях під опікою польських соціялістичних провідників. Ви самі були немов експозитурою польської соціялістичної партії. Для української народної ідеї ви не богато потрудили ся, освідомляючої народньої роботи з вaс не було так слідно; чисто українські соціялістичні орґанізації повстали головно завдяки самим українським робітникам.
Понад червоний прапор інтернаціоналу, ви не узнавали укр. синьо-жовтого прапору. Чи видів вас хто коли зі синьо-жовтим прапором? У всенародних святах і обходах, ви участи не брали з огляду на льояльність супроти інтернаціональної ідеї і супроти своїх польських товаришів, за те при народових обходах наших сусідів, ви все були з червоним прапором у хвості польської соціялістичної партії, не під покровом синьо-жовтого, але біло-червоного прапору. Тут вже льояльність не перешкаджала.
Соціялісти доктринери учили молодіж захоплювати ся творами західних і російських письменників найновійшої доби, писаними під смак здеґенерованої і пересиченої життям їхньої інтеліґентної суспільности, творами богатими в ріжні полові проблєми і здеґенеровані кримінальні типи героїв, а помітувати питомою письменністю (крім найновійшої по західним взірцям) і народною минувшиною і тим способом зводили молодше покоління інтеліґенції з народнього грунту, відчужували його від народних мас і народного світогляду, а нині кличуть: Опрім ся на своїх народніх масах, котрих як дійсність показала, не розуміють, а вони їх не розуміють.
Так само поборювали нашу церков духовенство, учили легковажити церков і її обряд, не уміли, а радше не хотіли доцінити того великого впливу і значіння, яке мало і має наша Церков у нашому народному життю — (польські соціялісти тут инакше поступали) і коли нині богато безхарактерних одиниць для матеріяльної користи вирікаєть ся своєї церкви, обряду і народности і продає їх на духовній політичній торговиці там, де торгують святошами — то вже най і вони ударять ся в груди і подумають: "Може в тім є й часть нашої заслуги".
Так було до війни, а події найновійшої доби? Вините керманичів найдемократичної партії, що поклали свої надії на антанту. — Справді, антанта нас завела, як і всіх тих, що повірили — в мирову програму Вільзона і справедливість антанти — отже передовсім соціялістів, не винявши і наших; а чим же ви чванитесь, сини сердечної України, котрі передумали і поставили "у весь ріст" українську народну ідею, на кого покладали ви свої надії?
На польських соціялістичних провідників, котрі враз з другими партіями 1918 р. порішили іти війною на галицьких Українців? Чи чванитесь тим, що з п. Старосольским і українськими соціял-демократами пішли просити ласки і симпатій у варшавської буржуазії, тим, що добре ходите в ярмі, ще ліпше, ніж батьки ходили? Не розходить ся о переговори. Переговорам ніхто з нас не противний, о скілько через них можна дійти до порозуміння, до справедливого і чесного мира. Але тут іде о ролю, яку при них відограли вам і товариші враз з "керманичем" партії п. Старосольським, яких ви коштом других бороните, хоч їх вся суспільність осудила.
Панове соціял-демократи з сього і того боку Збруча нападають на диктатора Петрушевича і ґенерала Тарнавського і кричать: "Зрада". А на якій підставі? По оголошенню відповідних документів в "Громадській Думці" і в "Новій Раді" знає вже наш загал докладно, по чиїм боці була зрада і хто кого зрадив: панове соціял-демократи з над Дніпра зрадили тих, що боронили їх землі, їх України перед ворогами з самопожертвованням власної галицької землі. — Се вже що найменше нечесно. І в борбі з противником нixто шануючий себе не буде послугувати ся неправдою і нечесним оружєм. — Будьмо чесні і супроти людей, а не тільки "зі самим собою". — Захвалювана деякими новійшими письменниками мораль чесноти зі самим собою — є як раз дуже неморальна і погана. Нині вже знають люде, яку непочесну ролю відограв ваш товариш соціял-демократ Сіяк на услугах отам. Петлюри враз з другими товаришами соціял-демократами супроти диктатора Петрушевича і других членів правительства З.У.Р., тож не яло ся вам говорити і розписувати ся про зраду. Не має за собою морального права говорити і судити про зраду сей, хто солідаризуєть ся з таким нікчемним поступованням свого товариша — пана Сіяка, і на се мовчить.
Тикаєте в очи "денікініядою" і відданням під опіку царської ґенеральської Росії, а промовчуєте, з чиєї причини і для чого се стало ся. Панове: "strachy na Lachy" — царська Росія нині нікому вже не страшна, а факти доказали, що те, що п. Петрушевич і ґенерал Тарнавський з конечности мусіли учинити, добре і розумно зробили. Вони сповнили тільки свій обовязок супроти народу і винищеної укр. соціялістичним правительством галицької армії. Тим способом вони ще в пору змогли уратувати решту незнищеної ще Вашими укр. соціалдемократами галицької армії і заховати її боєву силу на будуче, ще заки Ваші товариші з України п. отм. Петлюра, Лівицький і п. товариш Старосольський успіли її видати в чужі руки на загибіль і смерть, так як вже видали частину на загибіль по таборах і міліярдове народне добро і скарб на загарбання і розграблення. Чи може Вам жаль, що і та решта уцілівша не гине розоружена перед часом марно по таборах?...
Недалека будучність покаже, кого нарід і суд справедливої історії за сей поступок виправдає, а може і вдячно спомяне, а кого осудить і проклене за затрату своїх найкращих синів.
За державну орґанізаційну роботу всі ми вже спільно відповідаємо, за поступовання несовісних і легкодушних одиниць ніхто не буде винити цілої партії. Чи наше правительство не поповнило помилок в доборі людей, нераз висунених наперед ріжними партіями і кружками, инша річ. З тій орґанізаційній роботі мали і соціялдемократичні провідники, як не передову, то визначну ролю. Чи справді богато і щиро причиняли ся до зорґанізовання державної єдности і сили, чи противно її своїми проєктами і поступованням розбивали, се вже самі найліпше внають і се питання лишаєть ся отвертим. Та чи годить ся за всі невдачі і лихо винити одних тілько керманичів других партій і диктатора, а самим ставати на неомильний пєдесталь совершенности і судити других, а себе не видіти? — Подумайте над сим, панове судії.
Слушно признають соціялдемократичні керманичі за собою заслугу, що вони були за злукою обох наших українських републик і ту злуку, як кажуть, переперли. Се було конечне і мусіло стати ся. (Як Галицька Україна на тій злуці з соціялдемократичним сx. укр. правительством вийшла, се инша річ, але злука була доконечна). Тож повинні не забувати, що через сей акт диктатор і правительство галицької України і галицька армія не мали свободи рухів — і вони за те лихо, що його переживаємо, одні відповідати не можуть, а противно, придніпрянська Україна мала тут вже через ту злуку першу ролю і голос — а панове соціялісти через те заняли у нашій державній політиці передову ролю. — В соціялдемократичнім міністерстві отм. Петлюри засідали не представники націоналдемократів, а представники галицьких українських соціялістів: пп. Темницький, Вітик, Безпалко, А. Кpyшельницький, певно, що не без згоди своєї партії, яка їх туди вислала, тож вже разом з укр. соціялістичним міністерством одвічають за те все безладдє і дезорґанізацію, які там розпаношили ся. І що панове соціялісти захопивши владу у свої руки зробили і до яких результатів дійшли? Марнували час і народне добро, розкидали народний гріш на право і на ліво на непотрібні видатки і розкоші, та про орґанізацію держави не подбали, а вже найменше піклувалися про обосторонну силу, про армію. Східно-української армії як слід не поставили, а про галицьку армію, що була їм добра до вислуги, зовсім не дбали. Гріш котив ся на забави по заграничних столицях і коли їх молоді урядові висланники за границею розкидали тисячами, наші українські галицькі жовніри без чобіт, одягу і т. д., держали фронти і гинули опісля на тиф без лікарської помочі й опіки, полишені судьбі, не маючи де зболілої голови приклонити, бо інтендантура укр. соціялдемократичного правительства отм. Петлюри о все инше дбала, тільки про армію, про тих, що їх боронили не мала часу і не хотіла подбати. На ту вдяку заслужили собі ті наші вже в старину звеличані галицькі залізні полки, що своїми плечами підпирали високі угорські гори й у світ понесли свою хоробру славу, а тепер пішли боронити їх України перед ворогом з півночи. В сей спосіб загирено цілу 120-тисячну армію, а коли догосподарили ся до краю, то задумали решту запродати в чужу неволю. — Як колись римський цісар Август кликав до свого полководця: "Віддай мені мої лєґіони", — так нині бездольна Галицька Україна — сивоголові cпoневіряні батьки, матері, бездольні вдови і сироти питають Вас: "де Ви діли наших батьків і синів — де наше хоробре військо, що нас мусіло лишити і пішло Вас боронити?" За те все, за змарновання нашої оружної сили, соціялдемократичним керманичам з над Дніпра і Дністра не уникнути справедливого суду історії і народного суду. Тут нема місця для оправдання галицьких укр. соціялістичних представників в міністерстві Петлюри, що ось то вони того не хотіли, а запобігти сьому не мали потрібного впливу і сили. Хто має амбіцію посягати за уряд і владу, повинен мати й амбіцію уступити в час, коли до них не доріс. Народ буде Вас судити по ділам, а не по Вашим словам, програмам і заявам. Народ потребує дії, а не високопарних слів і резолюцій. Час для героїв шумних фраз і резолюцій проминув, нині виступають наперед герої і героїні праці і посвяти для народу і перед ними народ клонить голову з пошаною.
Ви панове, гордите ся своїми проґрамами і резолюціями і величаєте ізза них себе самих, яко виключних представників політичної мудрости і народної ідеї, та програма і резолюція без діла остає тільки мрією, фантазією і не дає ніякого права до неомильности і до суду над другими. Треба доказати ділами дозрілість державної думки і роботи — а ті діла на жаль звертають ся проти Вас і не дають доказу послідовности, політичної мудрости і непохитности Ваших соціялістичних провідників і керманичів. Направте перше власні похибки і промахи, а тоді вже судити мете других. Хто хоче оперти ся на народних масах, мусить стояти на народнім ґрунті, а не на чужих теоріях, не кланяти ся чужим богам. Всі ми повинні тямити і іти за словами нашого ґенія поета: "Кланяйте ся правді Божій на землі, а більш нікому не поклонітесь".
Треба черпати сили з душі власного народа, а та сила велика і не переможена. Добре є шукати союза зі всесвітною демократією, але не з демократичними аристократами, що перенявши ся ідеольоґiєю своєї аристократичної літератури, знають тільки, що панувати над другими.
Не час нині позувати на непогрішних героїв, бо треба передовсім праці і єдности у народній роботі. Для личних і партійних амбіцій нема більше місця. Всі мусимо переняти ся одним духом, одним змаганням і йти бодро дальше. Хоч хвилево змогло нас горе, так не падати нам духом, а піддержати одні других, піддержати ту незломиму жизненну силу народа — а обєднана сила народа не дасть ся нікому скувати в кайдани — не зможе того навіть антанта...
Нова Рада
22.01.1920