Ланцут д. 16. січня 1920.
Hą днях відїхав з Ланцута до Камянця транспорт урядовців міністерств Директорії. В Ланцуті лишилися старшини і козаки, що добровільно перейшли на сторону Поляків, опинившись між двома огнями. І не снилося їм колись, коли переходили з оружжям в руках на польський бік, що опиняться в таборі полонених. А так воно вийшло: в короткім часі обезоружено їх, відібрано всі "військові" речі — і вислано до Ланцута. Ще менше сподівалися бути бранцями урядовці міністерств юстіції, шляхів і фінансів (останні тільки кілька днів). А так сталося і довелось жити в поганеньких бараках. Першу ніч годі було навіть переспатися: в бараку (21), де стояла перше худоба, поміщено 124 старшин і урядовців. На долівці було болото, отже довелося цілу нічку прохожуватися і роздумувати.
Правда — зроблено виїмок: отаман Сальський, от. Осецький, полк. Білецький, полк. Петрів — і урядовці та старшини з родинами найшли приміщення в суді. Сюди опісля в міру місця переношено з бараків декого зі старшин і урядовців.
Сторожа в бараках поводилася і з військовими і цивільними як з полоненими. Харч був поганий.
Козаки продіставалися до поблизьких сіл і там ходили за жебраним хлібом. Що-ж коли опісля той гіркий хліб відбирала сторожа.
Характеристичний факт: Начальник відділу міністерства юстіції — п. Ловецький хотів вислати до голови варшавської місії А. Лівицького депешу такого змісту: "Евакуовані урядовці міністерства юстіції опинилися в таборі бранців у Ланцуті. Матеріяльне наше положення критичне. Наш транспорт з Гусятина йшов понад два тижні в товарових ваґонах. Дорога виснажила нас цілком — і підрізала здоровля. Урядовець Дробязго занедужав на тиф. Становище без виглядів на поправу. (Не бачу зовсім, щоби нас трактовано як громадян заприязненої держави, що більше — не приноровлюється навіть постанов міжнароднього права що до бранців.) Прошу поробити всі можливі заходи, щоби нам дозволено якнайскорше виїхати на Україну або до иньшої держави!! Взяте в клямри місце таборова команда сконфіскувала. Саму-ж депешу не дозволено особисто надати на почту, тільки посередно через жовніра.
Жовнір приніс посвідку надання, тільки се не був рецепіс...
З Лівицьким треба було зкомунікуватися не через почту, а через урядовця міністерства фінансів, якому дозволено виїхати до Варшави.
По довгих короводах цивільні урядовці повернули до Камянця. В таборі шириться тиф. До лікарських візит збіраються полонені в передпокою лікарської канцелярії. І тут найлекше заразитися.
Цікаво, чи про поведення підчинених орґанів знають відвічальні чинники у Варшаві? Ланцут кепська кузня орієнтації...
Громадська думка
21.01.1920