Неймовірні відносини в арештах пол. Суду D. О. Е. на Бриґідках порушили вже й польську пресу. Кілька разів були вже голоси в цій справі. В останнє заговорив про се "Wiek Nowy" (гл. ч. 5591 з 13/1. с. р.) Одначе польська преса порушує справу лиш о скільки залежить їй на поміщених там польських жовнірах та офіцерах. Їх положення о стільки лекше, що коли за багато їм бриґідського пекла, то ратують ся утечею. У послідних часах досить часті. Цивільні вязні — сотки українських селян й інтеліґенції — поміщені в мокрих казнях, де повно бруду і всякого хробацтва.
Для людського ока було заряджене білення, але п. підприємець справився з ним дуже скоро, бо дір у стінах не закітовано, тай білено їх серед тріскучих морозів, так що тинк тепер пооблітав і відкрив міліони блощиць, які свобідно відбувають собі здовж і поперек спацери; виручуючи, видко вязнів, бо тих на прохід рідко пускають.
Тиф шаліє далі. Й не диво! Біля не перуть, ані не позваляють його на світ давати, щоб там випрано. Треба бути не знати яким багачем, щоб бодай раз у тиждень перебратися; а сидять же тут деякі в слідстві вже більше, як пів року. Хорі лежать у казнях по кілька днів, заки заберуть їх до шпиталю. Були випадки, що і в казнях умирали (Яків Пичель з Бучацького повіту). Буває і так, що хорих виносять до осібної келії, де лежать без усякої помочі.
В останніх часах почали декого звільняти. Але так легко воно не йде. Перед опущенням Бриґідок кождий мусить купатися. А що часто нема в лазні вугля, то нераз чекають звільнені по кілька днів. Впрочім від купелі кождий старається викрутити, бо в купальні вікна без шиб, а убиральні не опалюються, тож не трудно перестудитися. Ізза браку вугля не функціонують часто й дезінфекційні апарати і завушені арештанти мимохіть обдаровують своїми "гостями" товаришів недолі.
Вина всього по стороні самого пол. Суду, бо вязничний персонал, хоч і обурюється такими відносинами, супроти такого пекла безрадний і з резиґнацією дивиться на його жертви. Минулого тижня умер сержант Ґрибовський (вже другий з черги), а трьох службових сєржантів лежить хорих на тиф.
Як легковажно відносяться до поручених справ компетентні чинники, нехай посвідчить такий факт: П. Іван Коростіль, звільнений із слідчого арешту ще 1. жовтня м. р. що-йно тепер діждався волі. Або управитель школи п. Турчан з Гнильча, звільнений 1. грудня м. р., відійшов 2. січня с. р. Три рази відсилали його до полев. жандармерії а та все завертала його до Бриґідок, бо акти зле були виставлені. І так водили його цілий місяць. А про тих, що чекають по шість місяців і довше на укінчення слідства або тижнями на переслухання, вже й не говорити. А сидять тут мужі з жінками, що в дома лишили без опіки дрібні діти, н. пр.: Семко Пастух із жінкою зі Слободи Золотої (шість місяців) і Василь Гуриш із жінкою з Конюх. Є тут і чотирнайцяти літні, ба й одинайцять літні діти: Мирон Рокіцький з Носова, Іван Посиленко з Заставної.
З інтеліґенції, між иншими, є двох священиків: о. Казновський і о. Гайовський.
Харч у послідних часах — в порівнанню з давнійшим — незначно поправився, але зате "Гор. Комітетови" заборонено доносити обіди ще в падолисті.
І в таких умовах мучаться бідні вязні, тратячи надію, що колись хтось й за них згадає. А якщо справдяться чутки, що перевезуть їх до Золочена, то там хіба вже прийдеться пропадати.
Громадська думка
18.01.1920