ІІІ.
З представленого предмету виходить надто ясно, що не тілько Русь австрійска в своїх національних і политичних правах єсть безпримірно покривджена, але що і всї конституційні чинники за 27-лїтний час ери конституційної анї один раз не зрадили охоти подумати на серіо о справедливім полагодженю питаня руского. З одної сторони бачимо найкрайнїйшій еґоїзм народний, томленє меншостей парламентарних, з другої, т. є. из сторони центрального правительства, видко дуже наглядно непростиму пасивність супротив пекучих потребь Руси австрійскої.
В виду того насуваються нам всякі питаня. І так в першій линії мусимо спитатись самого кабинету гр. Таффого, чи і коли надїятись нам якого звороту до лучшого в користь галицко-руского народу, або коли скінчиться та довголїтна неґація Руси австрійскої на всїх полях культурного розвою ? Нарід рускій не уважає себе гіршимі нї від народу ческого, нї від вічно в єго не користь пещеного народу польского.
Кривду свою відчуває він тяжко, а з свідомостею кривди росте і єго невдоволенє. Довготерпеливости єго не можна надуживати з так драстичною консеквенцією. Гр. Таффому буде звістно, що на зазив интелигенції рускої на віча селянин рускій являєсь дуже громадно, завзято і рїшучо домагаєся полекшї для себе, і сам жадає поправи долї своєї. Се не горстка людей а вся маса народу підносить, важкій свій голос ! Дарма́, що на тих зборах не промовляють графи і князї. Така вже наша судьба исторична, але дїло тим не зміняєсь. Се горожане рівно добрі як вірні престолови, що складають податок крови і майна для держави, а за се жадають того, що им по праві Божім і людскім належиться. Ми вправдї знаємо, що позакулисова дипломатія з табору недругів наших стараєся справу руску представити у Відни не дуже так пекучою і в світлї нам некористнім, але на то суть очи державних мужїв, щоби виробити собі о нїй вірнїйшій образ. А повтаряємо ще раз, що в нинїшній хвили, коли посли рускі знов вернули до народу з зовсїм порожними руками, кожда одиниця руска дуже серіо дивиться на цїле дїло і завдає собі найрізноріднїйші питаня.
Як би неґація Руси лежала в интересї Галичини і держави; як би Русь представлялась славяньскою irredent-oю, або як би се був народець здеморализований і безсильний — можна-б і оправдувати дотеперїшне поступованє кабинетів віденьских. Так оно однакож не єсть. Скрїплений в своїм національнім розвою галицко-рускій нарід має для Австрії і на нинї і на будуче дуже велике значїнє. Як колись король Данило оперся дружно о Захід, щоби устоятись против варварскик орд татарских, так і нинїшна галицка Русь, щиро Австрією пригорнена, може статись для неї крїпким заборолом при всяких евентуальностях. Анї маловажити єї не годиться, анї дивитись на неї короткозрячими очима галицких политиканів, або ческо-польскої еґоїстичної фракції.
Друге питанє ставимо самі до себе. Питаємось именно, що нам самим належить зробити, щоб остаточно уже раз вийти з прикрого положена ? Допускаємо, що гр. Таффе лишився до нинї вірним своїй програмі о рівноуправненю всїх народів, австрійских, і що добра єго воля : осущити тую програму спинаєсь лиш еґоїзмом нинїшних більшостей в радї державній і в соймі краєвім. Допускаємо навіть, що гр. Таффе і против нас Русинів не єсть упереджений, бо хочемо вірити, що правительственне внесенє на основанє другої гимназії в Перемишли, яке увійшло торік на порядок дневний галицкого сойму, не зложилось без єго відомости, або против єго волї. Але з другої сторони заходить питанє, чи кабинет гр. Таффе буде в силї дати Русинам австрійским их права, коли в радї державній все правиця иде против нас, а в соймі краєвім торік навіть ц. к. старости яко посли голосували против внесеня правительственного ? Сумнїваємось. І правиця ради державної і більшість сойму галицкого не послухають гр. Таффого, хоч-би як найлучше для нас настроєного. Виходить про-то, що для полагодженя справи рускої потрїбно-би аж надзвичайних мір, приміром : розвязаня обох тїл законодавчих або витвореня більше патріотичнїйших а менше еґоїстичних більшостей. Однакож поки-що і се немислиме. Лишаєсь про-то лиш одна-одинока дорога.
З просьбою о права свої може нарід рускій удатися ще — прямо до корони. Єсть се послїдна, а судячи по недавних даних в парляментарній акції ради державної, можлива дорога. Маловажені, мусимо упімнутись там о нашу кривду, там ще можемо подибати повну справедливість. Може кому та дорога видасться некоректною в державі конституційній, може надто смілою, — але хто знає, що Русь австрійска повних 27 лїт безуспішно боролась о свої права в дорозї конституційній, той сей крок єї оправдає з чистою совістею. Для нас єсть і буде се коректне поступованє, бо єсьмо в положеню безвихіднім, а в то положенє не попали ми з власної вини.
Переведенє дїла поручаємо „Народній Радї“ і всїм нашим патріотичним институціям. Имовірно в вересню прийдесь народови рускому зібратися знов на віче до Львова. Там почує він сумну исторію борби о права наші і там може вибрати він делегацію поза-парляментарну.
