Спомин про Григорія Герчака

Іван ЮЗИЧ

Тридцятого грудня 2019 року в Торонто відійшов у вічність політв’язень, дисидент, митець Григорій Андрійович Герчак.

Згідно із заповітом, прах покійного буде захоронено в українській землі.

Оскільки 9 днів припадає на будень, панахида в Торонто відбудеться у суботу 11 січня в церкві Св. Димитрія, о 17:00 – англійською, о 18:00 – українською мовою.

Він народився 10 грудня 1931 року у Польщі, на Тернопіллі, неподалік від кордонів з Румунією і Радянським Союзом. Матір змалечку виховувала його в патріотичному дусі. Спостерігав несправедливості, які чинять щодо пригноблених українців поляки, потім “совєти”, потім німці і знову “совєти”. Наприкінці 1946-го Гриць (так він називав себе усе життя) та хлопці-земляки створили групу “Опришки” – аби карати кривдників і допомагати їхнім жертвам. Потім зв’язався з серйознішою організацією, ОУН (“Я не бандерівець... я тільки з ними співпрацював, я присяги не складав”, – з інтерв’ю, яке записав у 2003 році Василь Овсієнко: “Герчак Григорій Андрійович. Опришко”) Був у підпіллі, роками переховувався – у тому числі по криївках, власноруч викопаних ямах.

А між тим, за інших умов життя Гриця могло би скластися цілком інакше. З дитинства він демонстрував багато здібностей: добре вчився, мав хист до ремісництва, потяг до мистецтва, чудово проявляв себе у спорті.

Боротьба була безнадійною. Навкіл не було навіть доброго лісу, лише лісочки. Зброя й набої – тільки трофейні. З часом більшість побратимів загинули або потрапили у полон, декотрі заламалися і перейшли на бік ворога. Герчак, проявляючи спритність і винахідливість, протримався до кінця 1952 року. (Колись хтось написав “його схопили неповнолітнім”, і це розійшлося по публікаціях. Насправді Герчака схопили напередодні 21-річчя, а повноліття в СРСР наставало у 18). Для того, щоб виманити “небезпечного бандита” і взяти його живим, знадобилася чимала провокаційна група емгебістів, замаскованих під повстанців.

Володимир Бондаренко, Григорій Герчак і колишній вояк дивізії “Галичина” письменник Роман Колісник (1923–2016)

Радянське сталінське слідство, звісно, супроводжувалось тортурами. Герчак багато знав, але витримав, не здав побратимів і їхніх місць сховку. Військовий трибунал Прикарпатського округу засудив його до розстрілу. 7 місяців і 10 днів Гриць перебував у камері смертників. Урешті (можливо, вплинула смерть Сталіна) вирок було замінено на 25 років ув’язнення. Далі – тюрма, пересилки, етапи, табори (усього їх було 31). Герчак відсидів повний термін, не підпавши під жодну з амністій. За колючим дротом він продовжував боротися проти несправедливості. Брав участь у протестах в’язнів проти адміністрації, захищав слабших, не раз важив життям. Використовував доступні можливості, аби вчитися: закінчив середню школу, переймав у в’язнів їхні мови, опановував, попри заборону, різні види образотворчих мистецтв – серед іншого, тайкома виготовляв друзям екслібриси.

Табірний малюнок Григорія Герчака з іронічною назвою “Жебрак за церквою”

При звільненні у 1977 році, ризикуючи отримати новий термін, перевіз у своїй травній системі целофанові капсули з посланнями на волю від політв’язнів – Івана Світличного та інших.

На волі, в Умані, а потім у Києві, співдіяв з дисидентами і продовжував зазнавати жорстких переслідувань – через що у 1988 році емігрував до Канади.

Це загальна канва Герчакового життєпису. Детальніше він відтворений у ряді статей, особливо в дуже цікавому інтерв’ю, зробленому Василем Овсієнком.

Я ж хотів би додати деякі штрихи до останнього відтинку канадського життя Герчака.

Григорій Герчак і Іван Юзич. Червень 2012 р., концерт на пошанування Лесі Українки у High Park, Торонто. Фото Орисі Юзич

Ми були знайомі більше 15 років. Не раз я відвідував його виставки і виступи, зустрічав на українських і неукраїнських акціях. Близькими стосунки назвати не можу – та й негусто мав Герчак тут друзів. Він був нерозлучним із на рік молодшим іншим колишнім політв’язнем – письменником Миколою Дубасом. Разом з’являлися на різних діаспорних сходинах, “дуетом” зазвичай виступали перед публікою – аж до смерті Дубаса у лютому 2019.

Іще пан Григорій немало спілкувався з місцевими художниками, брав участь у персональних і колективних виставках. Виставляв переважно роботи, зроблені у таборах – ті, які вдалося зберегти. Згадаю лиш декотрі з цих подій.

Григорій Герчак “Коляда”

Персональна виставка “Совєтський ГУЛАГ очима в’язня” експонувалася впродовж червня 2005 року у Торонтській публічній бібліотеці, філія Yorkville. Групова виставка в рамках “Етнічного фесту сибірських та слов’янських народів” відбулася 27–28 листопада 2006 року у фоє модерної будівлі Metro Hall. У липні 2008 року пройшла групова виставка в Інституті св. Володимира.

Усі ці локації – у центрі Торонто, де їх змогли відвідати чимало представників канадської інтелігенції, відомих осіб, у тому числі тих, хто посідав високе суспільне становище.

Також багато разів Григорій Герчак представляв свої роботи, виступав зі спогадами (зазвичай разом із Дубасом), співав під гітару або бандуру на українській околиці Торонто. Це могло відбуватися у Суспільній службі українців Канади, Канадсько-українській мистецькій фундації, інтернаціональній галереї за адресою Birmingham, 115...

Григорій Герчак “Коромисло”

На відкриттях усіх виставок Григорій Герчак виголошував вступне слово, у якому без пафосу розповідав про свою долю, давав пояснення. Людям, що звикли до комфортних умов західних країн, дивовижно було бачити й чути свідчення про несхожі, моторошні обставини.

Серед тих, хто допомагали в організації виставок, – Ліга українців Канади, Дослідний інститут “Україніка”, бібліотекар Ганна Болюбаш-Романишин, молодий художник Володимир Паславський, художник Володимир Бондаренко...

Вражав Герчак і незвичною для людей його віку спортивною поставою, міцним рукостисканням, яке свідчило про неабияку фізичну силу.

Свого часу я зацікавився творінням львів’янина Володимира Пилата – бойовим гопаком, написав про нього статтю. Коли ж показав матеріали панові Григорієві, той відреагував дещо скептично: це цікаво, але справжня, до загину, бійка – жорстока й непоказна, декотрі прийоми у ній не застосуєш.

З Миколою Дубасом. На стіні – портрети і роботи Григорія Герчака

Його слова заслуговували на увагу. У молодості він “підіймався багато, перескакував добре” (з інтерв’ю Овсієнка; підійматися – підтягатися на руках), опанував бійцівські прийоми, ногу міг задерти вище голови. І не раз мав нагоду перевірити свої навички на практиці – наприклад, проти кримінальників у таборі.

Розмовляв пан Гриць завжди спокійним, трохи глухуватим голосом. Ніколи не виказував хвилювання, не сперечався. Але крізь стриманість часом проривався його жвавий темперамент – наприклад, зачувши веселу музику, міг, підморгуючи і поплескуючи себе руками, зобразити танок.

Григорій Герчак і якутська мисткиня. Листопад 2006 р.

Оточуючі ставилися до Герчака дуже шанобливо. Після від’їзду Данила Шумука (42 роки ув’язнення) людей з подібним табірним “стажем” в українському Торонто, мабуть, не було.

Попри усі виставки, громадську активність і пошанування, відчувалося, що Герчак дуже самотній. Що він повсякчас носить зі собою той інший світ. За спокоєм і витримкою десь, на недосяжній глибині його погляду, чаївся біль. І не тільки через особисте – вільна Україна, за яку боровся, про яку десятиліттями мріяв, не зовсім виправдала сподівання.