Під таким заголовком помістив орґан львівських cоціяльних демократів Dziennik Ludowy, який в відношенню до Українців нічим не ріжниться й від вшехпольських орґанів, статтю, в якій потішаєть ся, що галицькі українські соціялісти вже "здають собі справу з політичного положення своєї суспільности та з засобів, що ними одиноко може вона дійти до здобуття Самостійної України. "Ще не досить сміло й рішено голосять українські соціялісти свою політичну орієнтацію — замічає Dziennik Ludowy, — неначеб побоювали ся, що не найде вона миру серед запомороченої облудними фантастами "Всеукраїни", української суспільности, та слід сподівати ся, що тверезий і розумний голос зможе спровола вибити ся понад пусте крикуньство сих проводирів".
Приводом до сеї втіхи з нової орієнтації українських соціяльних демократів була стаття "Землі і Волі", в якій говорить ся, що українські соціяльні демократи вважають остаточною ціллю визвільних змагань здобуття самостійної української републики. До сеї ціли — каже "Земля і Воля" — дійдемо тільки тоді, коли враз із народами, що вважають царат своїм ворогом, утворимо один боєвий фронт. "Инші — говорить ся там дальше — задивлені тільки в найблизше окруження під впливом теперішних важких обставин, в яких живе український народ, бажають увійти в союз навіть із Денікіном, колиб обіцяв їм, що забере їх із Польщі до себе. Поминувши, що така поміч, се значить пійти з дощу під ринву, треба собі ясно упритомнити, що йдучи з Денікіном, перечеркаємо самі не тільки всі наші змагання до самостійности, але в очах заграничних поступових народів стягаємо на себе сим, що добровільно годимо ся на царське ярмо, тільки погорду".
Тілько "Земля і Воля". Коли се все переповісти простими словами, то воно значить, що нам треба злучити ся з Польщею, розумієть ся на основі варшавської угоди з 2. грудня й разом виступити проти царської Росії. (Хиба Поляки не підуть ніколи проти царської Росії!!). Коли наші соціял-демократи схочуть пійти враз із Польщею проти большевиків, то розійдуть ся з своїми польськими товаришами, які рішучо виступають проти такої війни). Ми не бачимо ріжниці між угодою п. Андрія Левицького й угодою Тарнавського. Бо хочби й Поляки допомогли до утворення "самостійної" правобережної України — (в що дуже сумніваємо ся, бо навіть сам Пілсудський у се не вірить!) то щожби се була за "самостійна правобережна Україна" без Галичини, без Холмщини, без Волині й Поділя". На нашу думку така "самостійна Україна" булаб провінцією Польщі. А дальшим вислідом сего булоб, що Україна булаб й далі розшматована між чужі держави й чужі впливи й далі деморалізувалиб український нарід. І таки більше можна признати рації сій орієнтації, що стремить до злуки всіх українських земель. Тай воно ще дуже велике питання, де "ринва" а де "дощ".
Народ наш, панове соціял-демократи, не хоче ні під "ринву", ні під "дощ" і тому ми далі будемо "obłędnymi fantastami Wszechnkrainy".
Нова Рада
06.01.1920