Вибір з курії сїльскої члена до ради повітової.

З Тернопільщини.

 

Дивні дива! ми вибрали Русина до ради повітової!... Aгa, з того одушевленя забув-єм поперед всего просити поважану редакцію "Дѣла", щоби помістила отсю допись... Отже дуже прошу: Зробіть се, бо Тернопільцї хотять бодай в той спосіб дізнати нагороди за свій геройскій подвиг... Шевченко сказав би оттут: "Цу-цу! схаменїть ся!" — а я мовлю, що нема чого схаменути ся, бо з вибору вийшов Русин з Настасова, а всї знаючі єго говорять, що такій тихенькій, смирненькій, аж любо. Дай Боже здоровлячко панови Солярскому, комісареви від польского бецирку, бо як би не він, то ми би й не знали, що в Настасові жив такій porządny на цїлий повіт włościanin...

 

Ми три священики з частію селян-виборцїв голосували на начальника з Денисова, але п. Солярскій, обізджаючи цїлий повіт за-для обрахунку кас громадских, винайшов, мов Колюмб Америку, кандидата в Настасові. Нам трем годї було переперти одного п. комісаря — кажу: нам трем, бо селяне говорили нам, що их священики, лишаючись дома "пильнувати парохії а не виборів" — або не давали им нїякої поради, або казали, що она дасть ся им "свише, что глаголати подобаєт". По виборах і мене встид огорнув: длячого я не сидїв дома і не пильнував парохії... П. Солярскій був би і без мене вибрав того Русина. При тім гризе мене найбільше се, що я того радного-Русина дарував пану Солярскому. Ба на тім ще не конець: я в своїй нерозвазї ще й обидив п. Солярского, сказавши єму: "Пане Солярскій! таким катеґоричним накидуваньєм карток ви поставляєте радних, а я гадав, що радні повинні вас поставляти комісарем! [Хто не "комісар" в бецирку польскім?]...

 

В нашім повітї більша часть начальників громадских тремтить перед п. Солярским, бо то п. комісар від рахунків! Длятого декотрі з них здоровим своїм хлопским розумом так толкували: "Приїхали три священики та й радять вибирати денисівского начальника. Они три сидять в трех парохіях, то й можуть знати людей лише в своїх селах; наш же повіт має над 80 сїл, а ті всї 80 сїл обіздить сам п. комісар, отже скажіть: хто може більше людей знати, як не п. комісар? Таж він кождого з нас знав як злий шеляг! Як би денисівскій начальник пасував на повітового радного, то би п. комісар на него і картки роздавав..."

 

На се позволю я собі обізватись — не до селяньства, бо я з одного села не можу до всїх селян в повітї промовляти, — але обізватись до интеліґентних патріотів [бо хто-ж з интеліґентних Русинів не патріот?] в часописи, котру многі з нас читають: Змилуйте ся, патріоти рускі! не накладайте так великих тягарів на пана комісаря з бецирку, хоч би і польского, бо він має і так мозольну працю: порядкувати paхунки по селах, а тут ще мусить безлїч карток до вибору фабрикувати [богато их ми єму подерли — уже зі злости на вас немилосердних, патріоти рускі], мусить тягати ся по повітї і вишукувати кандидатів на радних для темної хлопнї, котра собі ставить кандидатів зовсїм не відповідних... Бійтесь Бога, патріоти рускі, не звалюйте на одного чоловіка стілько тягарів, бо на вашім такім патріотизмі тяжко пімстить ся Немезис! Пильнуєте своїх парохій, — добре, але сли не їдете з своїми парохіянами, то поучіть их, порадьте им: що мають робити! Ба, забув я, що ви самі не знали, яку пораду дати, бо де-ж було хоч-би найменше порозумінє? Кажете: правибори випали зле! Так? В такім разї, патріоти рускі, не чия, а наша вина, що не подбали, аби вибори випали добре. Хоч би з начальників громад при виборі радного більша часть для нас пропала, то они становили би пяту часть голосуючих, а щоби з ними ще й друга пята часть виборцїв пійшла, то таки більшість була би по нашій сторонї. Скажім собі правду: тих 68 селян, що віддали голос на руского кандидата можуть послужити за взірець! Коли-б я сказав: закиньмо свій патріотизм на жердку — то би м помилив ся, бо він в Тернопільщинї уже від кількох лїт на жердцї висить, — длятого радше скажу: опамятаймо ся!

 

Оден з трех.

 

[Прім. Ред. На сей доповняючій вибір звертали ми увагу Русинів з Тернопільщини і накликували до дїланя, однакож голос наш остав ся голосом вопіючого во пустини. Не вже-ж нема нинї живих людей в Тернопільщинї, котрі би взяли иніціятиву до якого-такого зорґанізованя Русинів в повітї? Бо як дальше так пійде, то повіт тернопільскій для справи рускої готов зовсїм загирити ся...]

 

Дѣло

31.12.1894

До теми