З села.
"Кождий бажає лучшої долї". А доля галицкого народного учительства залежить не так від нього самого як радше від сойму. Не маю на гадцї описувати тої сумної долї. Єї, як то кажуть, і на воловій шкірі не списав би. Хто єї ще не бачив на власні очи а хоче єї пізнати, того відішлю — сли не просто до єї гнїзда, то бодай до послїдного річника часописи "Szkolnictwo ludowe". Там знайде він найвірнїйшій образ учительскої долї і взагалї галицкого народного шкільництва. А прецїнь з огляду на дуже велику вагу того шкільництва, з огляду на интеліґенцію учительства та на єго працю, не повинно оно бути визискуване в так страшний спосіб.
Не треба й казати, що окрухи паньскі з року 1892 абсолютно не могли вдоволити загалу учительства, бо хотячи ті окрухи їсти, треба би чекати на смерть товариша, а підлещуючись инспекторови, конати поволи. Тому-то зараз в слїдуючих роках т. є в 1893—94 посипали ся знов петиції до сойму о полїпшенє долї. Петиції з остатної сесії передав сойм краєвій радї шкільній до розслїду. І ось ми вже прочитали єї осуд та гадаємо застановитись: чи він оправданий.
Між учительством народним не було доси тривкої орґанізації, длятого і домаганя их в справі получшеня биту не були однакові. Краєва рада шкільна подїлила петиції учителїв на два роди. Одні домагають ся піднесеня платнї в даних місцевостях або зачисленя их до висшої кляси, другі жадають нового закона о платні учительскій. — Анї одних анї других краєва рада шкільна достаточно не підперла.
Перших не підперла длятого, бо — на єї гадку — "правило, після котрого закон з 15 червня 1892 року подїлив міста і місточка наші на чотири кляси що до платнї учительскої, має свою певну підставу і відповідає найлучше справдїшним відносинам". Чи в тім висказї має краєва рада шкільна рацію, — се найлучше осудять читателї, коли наведемо слова "Szkolnictwa ludowego" "Różna płaca, ta sama praca i te same potrzeby". Там читаємо:
В містї середної величини, н. пр. в Ряшеві, учитель тимчасовий бере 420 зр.; товариш єго на посадї сїльскій і в менчім віддаленю як чотири кільометри 300 зр. і 50 зр. додатку; учитель маючій посаду в місточку або на селї віддаленім дві або більше миль має платнї 300 зр. Анї обдарені більшою платею анї позбавлені тої надвижки не подали би достаточних причин того степенованя. Образованє не відграє тут нїякої ролї, бо на кождій з тих посад сидять учителї з однакової кваліфікації. А що праця шкільна на селї є труднїйша і більше нищить здоровлє нїж у містї, сего також не треба доказувати. Посада з більшою платнею не є також авансом, бо надають их після потреби. Остаєсь відповісти на питанє: чи удержанє житя на селї і в місточку менше коштує нїж у містї. Гадка, мов-би на селї можна набути артикулів живности дешевше як у містї, є безпідставна. На селї нїхто нїчого не купує, хиба якій жид-арендар. Всї селяне, без огляду, чи село лежить від міста 4 чи лиш 2 клм., виносять або вивозять товари на продаж до міста а цїна торгова для всїх тота сама. Коли учителеви удасть ся купити щось на місци, то завсїгди по цїнї яка є в головнім містї, сли не дорожше. Цїна артикулів живности є для цїлої околицї та сама; лише заходить тота різниця: учитель міскій має их на місце, учитель на посадї під містом може вислати когось на купно піхотою за малу оплату, а учитель маючій посаду в милевім віддаленю від міста мусить висилати когось возом. А хоч-би учитель замкнув ся в школї й селї, а поживу набував в сїльскім склепику, сли той є, то там товар все дорожшій, бо спроваджуваний з міста. Отсе з взгляду на артикули живности. О скілько-ж більші кошти ложить сїльскій учитель хоч-би на найскромнїйшу освіту своїх дїтей нїж єго товариш у містї? Учитель міскій без великих коштів має нагоду дальше образуватись; він має під рукою бібліотеки, має нагоду спільної передплати часописей і т. д. Учитель же сїльскій всего того не має.
Можна почути нераз висказ, що учитель міскій повинен мати більшу платню, нїж сїльскій, бо міскій мусить жити в товаристві, мати поряднїйшій убір, а учитель на посадї дальше від міста не потребує того. — та й ще другій висказ, що учитель на віддаленій посадї сїльскій бере дарунки від людей, улекшуючі в значній части удержанє, учитель же міскій того не має, рівно й підміскій, бо тут люде мудрійші, впрочім всьо виносять до близького міста. Відповідь на сі бесїди злишна. І міскі учителї взглядно покривджені, бо дістають невистатчаючу винагороду за мешканє. [Уживанє огородів шкільних і опалу прислугує учителем сїльским, як удержують злобні, титулом нагороди за управу школи.] Безперечно, що упослїдженє учителїв в платни виступає в містї ярче в порівнаню з инчими станами, але то є тілько доказом, що платня учительска взагалї дуже скромна. Отже причин до зменшуваня платнї в міру віддаленя посади від міста нема — хиба свіжій воздух!
Остаєсь нам застановити ся: чи є відповідним степенованє платнї після величини міст? Сли де є більше населенє, то там повинно бути більше шкіл і більше учителїв, отже рація більшої платнї упадає. Вимір більшої платнї був би тогдї оправданий, коли б удержанє житя в містах, як Львів, Краків, потім Тарнів Перемишль і т. д., більше коштувало нїж в Ряшеві або в Тиличи. Звістно, що декотрі артикули мають в різних місцевостях цїну висшу, инчі знов низшу, так що видатки цїлком вирівнують ся. І так: в Кракові мясо волове дорожше нїж в Ряшеві, за те свинина дешевша, печиво о половину дешевше, пиво рівно-ж дешевше. В місцях промислових хоть артикули живности дорожші, то вироби промислу мають низьку цїну. На тій підставі можна заключати, що удержанє житя чи в містах столичних, чи в середних, чи в місточках і селах, коштує однаково. Виїмки становлять малі місцевости, де в певних порах року громадить ся дуже много людности — то місця купелеві.
З наведеними арґументами певно кождий знаючій обставини згодить ся, а они аж надто достаточні, щоби повалити і прочі обчислюваня платнї після процентів. Платня засаднича повинна бути підвисшена в міру авансу від XI. до IX. ранґи урядників державних.
Шкода вже й згадувати о других петиціях, бо рада шкільна, хоч признає, що платня учительска справдї низька, що услівя житя учительского чим-раз тяжші, що праця их дуже тяжка, — однак підвисшенє платнї робить зависимим від фінансових відносин краю, а остаточно таки заявляє, що о полїпшеню платнї в теперішних відносинах мови бути не може. З того виходить: Працюй бездоганно і успішно та примираючи жди на полїпшенє відносин фінансових краю, поки він не буде в можности заплатити тобі 350 або 400 зр. річно! Сміх і сльози! Але учительство мусить дістати то, що єму належить ся! Оно не заспокоїть ся навіть половинним полагодженєм єго справи; 400 зр. то платня возьного, жандарма, сторожа і подібної им бранші — она не для учителя! Тож і сего року вносить учительство петиції до сойму о зрівнанє єго що до платнї з урядниками державними трех остатних ранґ. І хто може сказати, що оно не має до того права і підстави?!
Дѣло
26.12.1894