[Письмо з Староміского.]
В 262 ч. "Дѣла" наведено з Gazet-и Lwowsk-ої обіжник в справі зменшеня тягарів, які поносять громади в дїлах дорученого обсягу дїланя. Після слів того обіжника мав галицкій намістник пересвідчити ся, що ц. к. старости старають ся зменшити тягари сполучені з порученим обсягом дїланя, і ще візвав их, аби як найбільше старались зменшити ті тягари. Обіжник уложений дипльоматично, побачимо: чи буде з него яка познака для громад. Хто з-близька приглядає ся, бачить добре, як тепер ті тягари придавили громади; вже мабуть не на довго той гнет видержать. Про се повинні би всї наші люде голосно заговорити, бо чей би тим осягнуло ся зміну дотеперішної практики, а тогдї певно настала би лїпші відносини по громадах.
Перше слово належать ся урядовим сесіям, що відбувають ся в нашім повітї кождого вторка по кождім 1-шім в місяця. Батьком тих сесій єсть мабуть резон правительственний, бо для громад они не приносять найменшого хісна, а противно, се оден з більших тягарів. Розуміє ся, що на тих сесіях війти не сидять, як би з урядової назви технічної виходило, а вистоюють по цюпках в старостві. Секретар відчитує всї села поазбучно, а кождий війт відзиває ся, як котрий уміє ["гер", "є" і т. д.]. Відтак поучують війтів: що мають робити; нераз радять і таке, що до них не належить, а що бесїдують все по польски, то війти зрозуміють ледви десяте або двацяте слово і з чим прийшли, з тим й розходять ся. Про все, що наказують в старостві, повідомляють відтак обіжниками, котрі присилають до громад. В вересни с. р. дав секретар Манделя на сесії наказ, щоби кожда громада прислала "wykaz pojemności kwaterunkowej". Війти не зрозуміли, що се за диво "pojemność", і не знали, що наказати своїм писарям. Зі староства мусїли таки вислати візванє о присилку сего виказу і тогдї писарі понаписували і прислали десь аж в падолистї. Коли спитати котрого війта: що наказували на сесії? — то відповість: "А мара єго знає, що наказував? щось там плїв, та годї було єго розуміти, бо бесїдував по польски а не по нашому". Як зачуваємо, мав оден мудрагель зі староства висказатись, що треба і писарів кликати на сесії. Коли-б се наступило, мусїли би громади за двох, т. є. за війта і за писаря платити кошти подорожи. Се вже цїлому світови звістна річ, що у нас селяне мають несчисленну многість опікунів, котрі раді би им неба прихилити тим способом, що видумують все нові більші тягари... тягари без хісна для громад. Деколи на сесіях навіть не став панам в старостві концепту. Перед виборами до ради державної 1891 р. зійшли ся війти на сесію, прийшов комісар Буковчик і "наказав", що до переведеня правиборів приїде до кождої громади комісар, отже аби всюди була готова підвода і по скінченю вибору везла комісаря дальше. Се сказавши, велїв війтам забирати ся домів. Розуміє ся кожда громада дістала окремо тую відомість на письмі.
Не годить ся й сего поминути, що неоден урядник на війтів сварить і ганьбить их. Вправдї теперішний староста п. Пуницкій, чоловік людяний та й приступний і люде загально хвалять єго, бо з кождим по людски побесїдує і нїкого не ганьбить, але за те погано обходить ся з людьми секретар Манделя. А вже кара Божа для селянина, коли натрафить на лихій настрій податкового контрольора Срочиньского! Ба і з повітової ради любить де-хто насварити й нагрозити. За-для безнастанної ганьби і наруги по різних повітових дикастеріях порядний чоловік не хоче бути війтом і всїми силами відпекуєсь сего клопоту, а о війтівство старають ся люде, що раді би волочити ся, випяти і де-що заробити. Такі про ганьбу не дбають, неоден уміє якось придобрити ся й підлизатись і тим чином придбає собі прихильність панів повітових. А хто на тім терпить? Громади. Війти волочать ся, занедбують господарку, а громада дає все підводу або грішми платить, а нїякого хісна з того не має.
Треба знати, що війти, кромі на щомісячні сесії, мусять ставитись до староства на кожде візванє, а деколи мусять брати з собою писаря, або двох чи трох радних. Прийде така справа, що можна би єї залагодити написавши коротке письмо, так нї! задля марницї конче мусить ити кількох людей до міста! Се покаже хоч-би отся приключка: В Мшанци є ґазда Иван Вовканич, що мав чотирох синів; найстаршій жонатий і відобраний до ляндвери, а молодшій Василь служить по ґаздах щось вісїм лїт. Отець не дивний ґазда, до нового вівса не стає єму на вуглянку й чир і бульби. Наложили на Василя війскову таксу, а він подав до староства, щоби єго, зарібника, увільнили від неї. Секретар Манделя, референт такс, взивав війта і двох людей гідних віри до Старого міста, аби єму розповіли про Вовканича. Візвані не пійшли на визначений термін. Дня 4 с. м. була сесія і тогдї просив війт секретаря, щоби випитав єго, що єму треба, але позаяк війт не мав візваня, то п. секретар не хотїв з ним і бесїдувати, а заявив, що визначить новий термін. Ба й на старшого сина ляндвериста Дмитра наложили таксу! Так отець мусить за двох платити, хоть новійше розпорядженє міністра оборони велить увзглядняти бідних зарібників і слуг. Розходить ся тут о 1 зр., а кілько то клопоту, непотрібної тяганини, бо таку справу можна полагодити, зажадавши короткого справозданя! [Коли вже бесїда про війскову таксу, то годить ся зазначити, що два ґазди в Мшанци одержали візванє вже 14 раз заплатити тоту таксу. Мають посвідченє, що заплатили за 1880 рік, а тепер прийшло за 1893. Нема що мовити, гарні порядки!]
Як сказано, війтів тягають дуже часто за-для марної річи до староства або до иншого уряду, а прецїнь старости не йдуть на сесії до намістництва, а що треба, доносять письменно. Для чого-ж має ся низші уряди трактувати гірше нїж висші? Теперішні сесії і безнастанні покликуваня нагадують давні мандаторскі часи, коли люде вистоювали годинами під дверми всяких юстиціяріїв. Тепер таке саме. Неоден вистоїть до полудня під дверми, аж тут виходить пан і повідає: "Прийдеш по полудни, бо я йду на обід!" Прийшов чоловік по полудни і часто жде до вечера, а коли вже доступить урядової розмови, то нераз або почує ганьбу або не зрозуміє пана, бо той бесїдує чужою єму мовою. Звичайно по урядах на Руси сидять чужі люде; анї они руского мужика не розуміють, анї той их не розуміє; нїчо их не вяже з собою, бо они все чужими для себе лишать ся. Нинїшні обставини на Руси поясняють нам дуже добре: чому Поляки в меморіялї до цїсаря 1848 року в 1-ій точцї жадали: "Oddalenia urzędników dotychczasowych wedle potrzeby uznanej przez komitet i obsadzenia opróżnionych miejsc przez krajowców, bo administracyi narodowej nie można inaczej pojmować, tylko składającą się z ludzi wspólnością interesu z narodem związanych i narodowi życzliwych..." і т. д.
Найбільше видатку мають громади мабуть при войскових справах. Що року списують в старостві обовязаних до бранки. Для справдженя спису кличуть з громади до міста, хоть се можна би зробити письменно. Деколи приїде урядник в якесь село, там сходять ся й другі села і спростовують викази. За те громада платить 2 зр. 60 кр., а кождий реклямант по 60 кр. Що року приїзджає фельдвебель зі староства: пересвідчити ся, чи лежить виказ ополченцїв і чи є фірмани призначені до війни. За те платить ся фельдфеблеви 2 зр. 30 кр. До того мусять громади провадити евіденційні викази і мельдункові книжки для резерви, для краєвої оборони і для ополченя. Кілько то писанини! а писарі домагають ся що року більшої платнї. Громада купує сама і всї друки! Давнїйше писанину про краєву оборону мав у себе фельдвебель, а тепер і то накинули громадам, ба ще причинили й ополченє! Громади обовязані доставляти і бранцїв до відбору та й подавати урядам всяку поміч.
Другій великій тягар — відбиранє податків. Коли податок люде не заплатять на час, все напастують війта. Особливо жиди шахраять з шинками та иншими зарібками і не платять на час податку. Тогдї дають острий наказ війтови, щоби грабив. Забирай же, війте, бебехи або що — та й вези до міста! Коли ще взяти на увагу, що війт мусить полагоджувати справи шкільні, економічні, місцевої поліції, нагляду доріг, шупасництва і т. д., то можна сміло сказати, що війт мав на голові більше як староста.
Але-ж бо єго й печуть! що друге слово — то кара або карний посланець. Длятого війти і боять ся своїх твердих настоятелїв, що карають навіть за несповнені провини... В нашім повітї громади навіть удержують писаря для уряду податкового. Кождий війт, беручи які гроші з каси, мусить ити до того писаря писати квіт і платити єму від 10 до 60 кр. Коли хто иншій напише квіт, контрольор повідає: "Хто тобі квіт писав, той няй тобі ліквідує!" Длятого в рахунках війтівских все стоїть: "Сярі за квіт 40 — 50 — 60 кр."
Громади віддають велику, надмірно утяжливу, прислугу державі. Всї уряди і их функціонарі беруть платню, мають відповідні павшалї, до котрих деякі й заощаджують. Одні лиш громади не мають нїякої винагороди за свій труд, нїяких павшалій а противно, державі роблять послуги безплатно і ще при тім мусять поносити всякі кошти й тягари, котрі до них не належать, бо держава бере на се високі податки... За-для тих тягарів громади знемагають і що-раз більше будуть знемагати, бо на автономічні справи не лишаєсь анї дрібки часу. І тут притока тому, що наші люде по селах такі бідні. Хоть де якій крейцар і прийде, то мусить видати, бо беруть силоміць... Коби лишила ся вівсяна мука і бульба. Отсе й найбільші гаразди наших селян!
Дѣло
20.12.1894