Самоозначеннє народів.

Те слово не є ніяким новим обявлінєм. Воно було давно вже угольним каменем соціял-демократії, лише що соціялдемократія все і всюд підчеркувала зрівнаннє клясове, себто рівність політичну й господарську, через то формуля самоозначення не була може такою яркою і буржуазні кляси не звертали на те великої уваги.

Буржуазна кляса так була засліплена коронованими головами і так свято вірила в їх чародійну силу та святість дотеперішнього ладу, що навіть не приходило їй на думку, що те слово: "самоозначенно" набере одного разу дуже великого значіння. Треба було, щоби аж один може наймогутніщий із їх кляси вимовив те слово, щоби вона прикладала до сього слова сяке-таке значіннє. А сказав його Вільзон. І так як Доробкевич все є брутальним для бідніших від себе а плазом і мaлпою перед богатшим і могутнішим, хоч те друге його дразнить, так і тут, хоч може буржуазній клясі те слово не конче подобалося, але що його сказав наймогутніший із її кляси, отже вона, буржуазія, прикляснула йому. Буржуазні ґазети малпували й вихваляли Вільзона за те слово, гейби він був винахідником чогось нового.

Вільзон може й не дуже вглублювався в те слово і може сказав його більше кокетливої для Франції, Бельґії і Сербії а на пострах для Австрії і Німеччини. Тепер певно він жалує його, бо з його кокетливости і погрози народи витягнули зівсім инші коксеквенції. Бо, поминаючи вже конечні й дійсні причини, не то, що він був моральною підпорою того, що розлетілася Росія, Австрія, Німеччина й розлетиться Турція, але народи поширили значіннє самоозначення і на внутрішний устрій своїх держав.

В сути річи самоозначеннє народів не можна обмежувати лише до того значіння, що нарід має сам рішати, куди він має належати, але й сам має рішати про те, яка має бути в нього форма правління і яка має бути форма господарства в його домі, в його державі.

І так як перше буржуазія плескала Вільзонови і малпувала за ним, так тепер знов лижеться до його, щоби він нехтував своє слово і йшов її з помічю проти виконання самоозначення. Вільзон справді перестав вже деклямувати й не проголошує своїх мудрощів, а мовчки помагає своїй братії. Він мовчки годиться на карні експедиції, які всі є звернені проти самоозначення народів.

Сьогодня війська Америки, Франції і Анґлії, отже війська, які тішаться опікою вуйка Вільзона, йдуть до Росії, щоби здоптати самоозначеннє російського народу, бо форма російського ладу не подобається Вільзонови і збратаній з ним буржуазії Росії. Війська Франції ідуть на Україну, щоби прийти в поміч українській буржуазії і здоптати самоозначеннє самостійности українського народу. По те саме йдуть війська антанту в Австрію і по те саме кокетує буржуазія шляхотьсько-польська в нас, щоби здусити самоозначеннє свого польського народу, який хоче видертися зпід гнету шляхотського ладу і завести демократичний лад, та щоби поміг тій самій шовіністично-шляхотській клясі приборкати Українців, які одноголосно сказали, що мусять скинути шляхотське ярмо.

І та сама шляхотська буржуазна кляса, яка так голосно плескала Вільзонови, тепер кличе того самого Вільзона сюди по те, щоби він подоптав те, що голосив перед цілим світом.

Але так як буржуазія перечислилася на викликанню війни, так само перечислиться буржузія на тих карних експедиціях. Бо хоч робочі верстви Франції, Анґлії, Італії і других пупілів Вільзона тепер ще може під впливом крісових тріюмфів своїх держав спокійно приглядаються тим карним експедиціям, то коли вони троха остигнуть і приглянуться, пощо то їх гонять по чужих краях, коли вони побачуть, що вони йдуть боронити інтереси пануючих кляс, що вони йдуть скріпляти силу своїх буржуїв, то ті робочі верстви тих держав запротестують проти таких нелюдських заходів і самі ще піднесуть свої пролєтарські кличі до пануючої сили.

Треба сумніватися, щоби робочий народ Франції, щоби сини тої свободолюбивої, тої вольної, революційної Франції схотіли бути жандармами Европи, гнобителями самоозначення європейського робочого народу. Чи скорше, чи пізнійше ми дочекаємося того, що ще раз будемо мати дезертирів з жандармських позицій, дочекаємося другого безладного повороту військ і ще раз будемо мусіли хоронити наші краї перед голодним, повертаючим в найбільшім безладдю військом антану.

Буржуазія антану не бачить сього, але та катастрофа є для неї неминучою, а наша буржуазія не бачить знов того, що вона ще раз буде потрясеною вдруге до останніх консеквенцій і що ще наражує другий раз цілу країну на другу дуже тяжку розправу.

Краще, далеко краще, бо без великих дальших жертв, моглаби буржуазія обминути ту катастрофу, коли би вона без того жандармського експерименту доброю волею пристала на самоозначеннє приналежности народу, на самоозначеннє політичного ладу і на самоозначеннє господарського ладу своїм таки народом. Хоч всякий порід є тяжкий і навіть часами крівавий, то той порід мігби обійтися без операції чужих лікарів. Але, але! Чи буржуазія любила коли свій нарід?

Вперед!