[До справи науки руского письма і мови і церковного співу в народних школах.]

 

В 224 ч. ѣла" автор статьї "Наука руского письма й мови і церковного співу в народних школах" підносить деякі гадки, котрі, думаю, не можуть бути рівнодушними загалови учителїв, бодай Русинів. А що нїхто з тих кругів доси в тій справі не забрав голосу, то я постараюсь бодай в коротцї свої гадки виявити.

 

Вп. автор пригадавши, які права признало законодавство церкві до береженя интересів єї в шкільництві, наводить чотири точки "реліґійно-горожаньскої натури", котрі передовсїм мусять бути бережені.

 

Перша, либонь найголовнїйша, точка — се наука церковного а передовсїм литурґічного співу. Думаю, що в засадї жаден учитель, бодай Русин, не мав би нїчого против такого домаганя, але гадаю також, що не досить домагати ся чогось, треба при тім вказати: в якій спосіб має перевести ся і виконати дотичне бажанє. Щоби чого навчити, отже і церковного співу, треба часу, а знаємо, що учитель, виконуючи теперішний приписаний плян науковий, часу не має. В школах народних одноклясових на науку співу припадає ледви одна година тижднево. В тій годинї — по-при науку світского — чей-же годї вивчити ще й повного литурґічного співу. Отже треба би хиба щось з пляну викинути, а се — хоч би й під впливом церкви — ледви чи наступить так скоро... Але поки-що було би порадно, щоби за науку церковного співу взяли ся священики та дяки, котрі мають й більше часу нїж учителї. Впрочім може би й деякі учителї за відповідну ремунерацію приняли на себе той обовязок — кажу "деякі", бо-ж не кождий учитель співати може або не має кваліфікації до удїлюваня науки співу або він зовсїм "нїмак". При всїм тім виринає ще питанє: як поступити по селах з мішаними обрядами? По таких селах крім співу церковного мусїло би ся руских дїтей учити в школї і рожанцїв, літаній і т. п.

 

Що-до точки другої і третьої, т. є. щодо удїлюваня рускої мови і письма в школї народній — то кождий мусить тілько радїти, що церков стає тут опікункою. Розуміємо: опікункою нашої рідної, питомої — україньско-рускої мови, бо коли-б хто "береженє руского язика і письма" мав розуміти в той спосіб, щоби нашу мову народну наламувати на церковщину [а такі напрями бували й ще бувають між духовеньством, хоч нинї, правда, що раз менше], то се принесло би народній справі велику шкоду. Автор статьї, о котрій бесїда, очевидно має на гадцї мову народну.

 

Яко четверту точку кладе автор "перестеріганє, щоби учителї не соблазняли молодежи шкільної і селян взагалї систематичним стороненєм від церкви". Автор домагає ся, щоби учитель, будь він Русин чи Поляк, в недїлї і свята, а в теплій порі шкільній там, де в місци єсть церков, також у будні днї провадив молодїж до церкви і через то як молодежи так і людови давав добрий примір.

 

Отже наперед се очевидна пересада, мов-би учителї "систематично" від церкви сторонили. [Говоримо о загалї, бо виїмки можуть бути.] Прецїнь відомо, що всюди там по селах, де є заведений хоральний спів церковний, по найбільшій части заслуга се співолюбивих учителїв, котрих до того нїхто не змушує. Тож они не тілько в недїлї і свята бувають в церкві, але й по-за годинами шкільними богато трудять ся, і то безкористовно, при науцї співу церковного. Коли-ж часом учителя в недїлю або свято в церкві нема, то мусить він бути перешкоджений. В будні днї він занятий в школї, то й не дивота, сли в недїлю чи свято поїде до міста в якійсь орудцї. Коли-б хто замітив, що учитель може взяти відпустку в день будний, то скажу, що як самі селяне наші так і "королята" в радї окружній глядять на се криво. Впрочім кожда шкільна година для учителя дуже дорога, то й тяжко приходить ся єї опустити. Будь-що-будь годї загалови учительства закидати аж "систематичного" стороненя від церкви, бо жаден з них не має в тім нї найменшого интересу.

 

Ще труднїйше від учителя вимагати того, щоби він в будні днї провадив шкільну молодїж до церкви. Насамперед — в будні днї рідко в котрім селї богослуженє по церквах відправляє ся. Але хоч-би й так було, то хто лиш обізнаний з обставинами шкільними на селї, мусить признати, що трудно дїтей особливо по більших селах, спровадити до школи на означену годину, хоч за такі опізнюваня можна дотичних родичів потягнути до одвічальности. Дитина, як-раз в лїтї, пасуча товар, не має часу навіть зі снїданєм до осьмої години упоратись і біжить до школи, часто не вмита і не зачесана, заїдаючи хлїбець по дорозї. Розуміє ся о приготованю з лєкцій вже й не говорю. Та й учитель не з зелїза. Семигодинна праця в школї — для него аж занадто, а годї вимагати від него по-над сили... за ту нужденну єго плату! Впрочім се річ певна, що вірні церкви нїгде не "здичіють" там, де священик совістно виповняє свої обовязки.

 

Дѣло

28.11.1894