Дня 2. листопада 1919.
Від хвилі, коли армія Галлєра здобула Східню Галичину завис над її корінно українським населенням режім, який перевищає найтемніші моменти з історії східніх деспотів. Мимо того, Парижська Мирова Конференція, не зважаючи на траґічний, крівавий протест цілого українського народу, а навіть всупереч власним засадам про самовизначення народів, віддала провізорично українську Східню Галичину під управу польської Держави.
Поляки в наслідок мілітарної і дипльоматичної побіди ошаліли!
Польська солдатеска грабує і мордує безборонне населення, а варшавське правительство при помочи перфідних заряджень завзялося знищити найважнійше жерело сили українського народу — його національно-самостійну культуру. Арештує майже всіх визначніших політичних і просвітних діячів, замикає або замінює на польські школи народні і середні і мимо провізорії вимагає від українських учителів присяги на вірність Польші.
В кінці польські окупанти заперли Українцям на їх рідній землі дорогу до вищої освіти. Польські деспоти усунули з львівського університету професорів і доцентів Українців, знесли виклади в українській мові, а українським студентам відмовили приняття до всіх вищих шкіл на окупованій території, жадаючи узнання польського підданства і доказу відбутої служби в польській армії. Таких условин не міг сповнити жаден Українець, тому Українське Наукове Товариство ім. Шевченка зорганізувало приватні курса університетські і технічні.
Та ґенеральний делєґат для Галичини Ґалецький, роспорядженнєм з дня 27. вересня 1919. Ч. 6818/2993 XIV, заборонив відкриття цих курсів.
Осталася для української академічної молодіжи одинока дорога до здобуття вищого образовання: — покидати рідну землю і серед нужденних обставин матеріяльних продовжати студії на університетах заграничних. Польські власті однак не позволяють українським студентам виїздити, так що, лише не многим вдається нелєґально втікти — нераз з нараженням життя.
Щоби ті страшні факта напятнувати, українська академічна молодіж у Відні, в злуці зо всіми українськими єміґрантами і при співучасти широких академічних кругів, на зборах в дні 2. падолиста 1919. р. ухвалила вислати в світ оцей рішучий протест:
1. Проти польської власти в Східній Галичині, яка опирається лише на баґнетах, тому ніколи не буде нами признана за правну підставу до мирного співжиття з польським народом.
2. Проти виключення українських студентів з львівського університету і всіх вищих шкіл, проти знесення викладів в українській мові і усунення з університета українських професорів і доцентів, а замикання цілому українському народові жерел освіти на його споконвіку рідній землі, віддаєм під суд культурного світа.
3. Заборону уладження Науковим Товариствих ім. Шевченка курсів університетським і технічних пятнуємо, як звичайний злочин, подиктований лише сліпою ненавистю до всього українського народу, а навіть до його чисто культурних змагань.
4. На провокаційне вимагання від української академічної молодіжі доказу, що в польській армії боролася проти власного народу — яко його вірні сини заявляєм: Ми всіми средствами і невтомно будем боротися проти злобних польських наїздників так довго, доки польські війска не відступлять за Сян, український народ не стане суверенним, самостійним господарем на власній земли.
В кінці звертаємося до всіх, кому лежить на серцю доля, культура та освіта поневолених народів і запевнення тревалого мира в Европі, з горячою просьбою, — приєднатися до цього протесту і причинитися всіми можливими способами до направлення кривди, заподіяної українському народові.
Українське Академічне Товариство "Січ" у Відні.
Воля
15.11.1919