Усі польські часописи уміють виписувати тільки несотворені речі про Україну, представляючи її в як найгіршому світлі. Всьо, що найгірше, це тільки на Україні. Тут нема ані війська, ані влади, тут Петлюру що дня або розстрілюють або вішають, тут дорожня нестерпима, тут — одним словом — повна анархія, початок кінця. Ми так до цего вже привикли, що це не робить на нас найменшого вражіння. Не віримо жадній польській часописи і — показується — добре робимо. Бо зараз на другий день вже і українська армія десь знайшлася і влада фунґує справно, і Петлюра воскрес або вернув з Денікінівського полону, і дорожня не більша, як в Польщі, і хліба доволі.
За те в Польщі іде все як по маслі. Падеревський, цей недавній ще mąż opatrznościowy, диктує свою волю Вільзонови й Анґлії, Поляки ведуть офензиву то на Берлін то на Москву, що дня бють на голову большевиків. Поляк це найкрасший вояк в цілому світі, польські порядки взірцеві, одним словом, рай тай годі. Чи те обезцінювання своїх сусідів потрібне, а таке знов звеличування всього, що польське, для самих Поляків корисне, це не наша річ.
Тільки в ряди-годи відізветься серед польської суспільности несмілий голос самокритики і слабкого отверезіння. Він прогомонює однак завсігди безслідно, незамітно, як голос взиваючого на пустині.
В останному числі Gazet-и Wieczorn-ої (ч. 4936) помістив якийсь польський публіцист (Р. Б.) статтю: Dokąd idziemy? Голос п. P. Б. це саме один з тих рідких голосів самокритики.
"Сточуємося по похилій рівні" — зачинає п. Р. Б. Це відноситься передовсім до польськoгo суспільного господарства. А від цего суспільного господарства залежить лад і спокій в краю, залежить дальша будова держави, залежить просто удержання добутої незалежности. Тут не йде вже о більший або менший добробит, але просто о істнування. Що правда, всі чують, але тільки чують зростаюче драматичне напняття, котре грозить переходом в траґедію.
Траґічний характер має передовсім недостача свідомости в найширших верствах суспільности, які є сущні причини погіршення польського економічного положення.
В долі — пише далі автор статті — многі з щораз більш понурим зором глядять перед себе безсильно, ожидають катастрофи. Многі знов замикають очи й не думають. Є врешті й такі, що успокоюються звісним: "якось воно буде". Многих усипляє чудесне відзискання незалежности без видатного причинення з власного боку, або осліплює блеск польського побідного оружя на окраїнах. В соймі й серед правительственних кругів іде борба о клясовий інтерес або о владу. Ведеться політику й адміністрацію держави з дня на день.
Цему всьому жалується п. Р. Б. — нема кому зарадити, нема кому піднести важкий голос перестороги. Нема під цю пору в Польщі другого Скарги.
"Чогож то — читаємо далі — не учать нас в так численних нині прикладах, відчитах, промовах? Скільки то загальниками і фразами кормлять нас в так частих патріотичних обходах? Все кажуть нам тільки радуватися відзисканням незалежности; зворушують нас образами геройства нашого жовніра; взивають нас, щоби ми святкували світлі побіди нашого оружя — а вкінци доперва загально взивають до лучення всіх сил для дальшої будови держави... Тимчасом не поможе нам саме відновлення хоробрости виправи Баторія під Полоцк... Ми можемо знов статися добичею сусідів і втратити незалежність далеко лекше, як ми її відзискали. Можемо стати марніючим народом здичілих нуждарів..."
Автор взиває вкінци свою суспільність до підпорядковання своїх клясових і личних інтересів під інтерес народний, до підпорядковання себе законам, до освідомлювання і здорового виховування широких верств в дусі праці, обовязку і законности.
Отсей тверезий голос польського публіциста не богато однак поможе тим, до кого він адресований. Недуга занадто вкорінилась, щоб її так легко усунути.
Нова Рада
20.11.1919