Раніше робочий чоловік на Україні жив і працював для того, аби комусь було жити, аби хтось був веселий та здоровий і не було в нього ані вільного часу, ані можливости подумати й подбати про те, щоби самому йому добре жити й бути здоровим. Отже зараз, коли нам усміхається надія бути самими господарями в своїй хаті, варт і нам подумати про наше життя, й здоровля; бо жили ми й досі далеко не так, як потрібує того людське здоровля, далеко не так, як живуть другі люде. Взяти хоть-би наші хати. Рідко де люде живуть у таких поганих, нездорових хатах, як у нас. Здалеку, знадвору вони як буцім-то й нічого — і гарненька й веселенька, і білим помазана й жовтим підведена, й віконця покрашені, а жити в них горе; увійдеш в середину — темно, вогко, і дихати нічим і холодно зимою, бо будуємо ми свої хати, як гірше не можна.
Хати в нас, звичайно, або вальковані або з непаленої цегли і будуються вони без жадного фундаменту, навіть без непропускаючого воду шара (верстви). Через те в осени й весною, коли йдуть дощі, вогкість по кутках підіймається до самої стелі. Та й стеля та будується так низько, що аж налягає на голову. Високому чоловікові й розпрямитися ніяк. Підлоги в нашій хаті, звичайно немає, а прямо земляний діл, завжди мокрий від помий та того, що розливається в хаті; це ще збільшує в ній вогкість і дає дуже тяжкий дух.
Віконця робляться маленькі, замурзані, низько над самою призьбою, так що сонечкові й заглянути через них у хату трудно, а не то щоби як слід освітити та висушити її. А між тим ніщо так не потрібно для здоровля як сонце, як соняшний промінь. Він і висушить повітря, і очистить його, і вб'є всяку нечисть, яка заводиться в темноті та вогкости і яка, як та міль, зїдає здоровля людини. Піч теж така, що не нагріє й не висушить, лише для варева; поки палиш — гаряче, перестав палити — холодно; закрив каглу — чад; або змерзнеш, або вчадієш. Або й так — на лаві холодно, а на печі боки пообпікаєш. А чуть на дворі вітер — диму повна хата й дихати не дає. Та ще, звичайно, тіснота така, що й повернутися нема де. Бо хоч будуються наші хати на дві половини, та живуть лише в одній, бо в одній половині тільки буває піч, яка займає майже чверть усієї хати. На другій "чистій" половині ні печі, ні грубки, звичайно, не ставлять, через те зимою там не живуть, бо холодно, і літом теж не живуть, бо тоді на дворі краще.
І ось у таких хатах родяться, зростають і вмирають наші люде. І не диво тому, що хоч народжується їх дуже багато, далеко більше чим у других сторонах, але виростає ледви половина і ще меньше виростає здоровими та міцними, а решта або вимірає ще малими (по статистиці на цілий світ у Росії взагалі й на Україні зокрема найбільша смертність дітей), або виростає хворими, недужими й коротковікими. І в цьому не останню ролю грають наші українські хати.
Справді, коли ви здибаєте на вулиці дітей блідих на вигнутих ногах, з роздутими животами і з непомірно великими головами (хорі на так зв. рахіт) то знайте, що це наслідок вогкої, темної хати; коли ви бачите дітей в струпах і в золотусі — тут теж в значній мірі вина хати, коли на вас дивляться червоні, закислі очі — і в цьому хата не без причини. А костоїди (кістні сухоти), котрі роз'їдають у чоловіка кости, скручують ноги, горбатять спину, яких так багато в нас на Україні! А сухоти легенів (легких), від яких ще в молодих роках гине така сила нашої молоді — це-ж цілком уже "хатня хороба". Зараз уже добре досліджено, що чим у гірших хатах живуть люде, тим частіще вони хоріють на сухоти; чим тісніще, чим більше людей живе в одній кімнаті, тим більше між ними зустрічається сухотних. І ми легко зрозуміємо, чому це так, коли згадаємо, що сухоти, як і багато инших хороб, залежать від дуже-дуже дрібних створінь, так званих — бактерій, які найліпше розплоджуються в вогкому темному місці. Бактерії ті літають у повітрі, з повітря попадають на легені, там розмножуються, роз'їдають їх і отроюють усього чоловіка і так доводять його до смерти.
Отже в повітрі сухих та світлих помешкань бактерій тих майже нема, бо від сухости і від сонця вони пропадають, навпаки в повітрі помешкань вогких і темних — їх водиться сила, особливо, коли там мешкає хоч один сухотний хорий, котрий викашлює їх із себе разом із харкотинням у повітря. З повітря вони можуть попадати до всіх, хто з ним мешкає, або хто в ту хату заходить. Тому то в таких хатах, як наші й хорують так часто на сухоти. Таким же самим робом і ціла низка других иньчих хороб звивають гнізда в вогких і темних хатах. Чи возьмемо пошестні хороби, чи остудні, все одно в такій хаті, як наша, ні від тифу не обережешся, ні від простуди. З хати не виходячи, між лавою та печею, легко і ревматизму на власній постелі від вогкости залюбки придбати.
Із цього всього видно, що для того, щоби бути здоровим, перш усього треба мати добру хату. А добра хата — це є хата висока, простора, суха й світла. Вона мусить мати принаймні ще хоч одну здатну до життя кімнату, крім кухні, де вариться їжа.
Але мені скажуть: добре вам про таку гарну хату говорити, та звідки бідний чоловік спроможеться її збудувати, коли иньшому часами і поганеньку хатину тяжко завести. На це откажу, що на перешкоді стоїть тут не лише бідність, але ще й звичай — упертий звичай. Кожен будує так само, як будує його сусід, як будували його батьки, діди й прадіди. Багатий будує так само як і бідний. Трохи вищу, трохи більшу, з ліпшого матеріялу, але ж так само на дві половині, з одною печею, з маленькими вікнами, без підлоги і таку-ж вогку, таку-ж нездорову. Будують по стародавньому, по старому звичаю, бо не розуміють, о скільки це важне для здоровля — мати гарну, добре збудовану хату. А коли люде зрозуміють, оскільки це є важне, тоді легко буде знайти засоби, аби дати спроможність кожному найбідніщому таку хату мати. Зробити це не так трудно. От наприклад, коли люде на Україні зрозуміли, як необхідно мати лікаря й лікарню, то почали на громадські (земські) кошти будувати лікарні, запрошувати лікарів та фершалів і тепер і старий, і малий, і багатий, і бідний може при хворости звернутися до лікаря і лягти в лікарню.
В такий самий спосіб можна було-б запобігти і житловому лихові, як у минулому україн. земства, щоби підняти земельну й скотарську культуру улаштовували зразкові поля й видавали нагороди за краще виховану худобу; або, щоби зменьшити сільські пожари видавали на свобідних умовах бляху і черепицю на вогнетрівалі дахи. Так у майбутньому треба добиватися, аби по селам тіж самі земства, а може кооперативи, будували зразкові хати, давали на свобідних умовах матеріяли; тим хто будуватиме хату по зразковому плянові, видавали нагороди тим, хто збудує кращу й здоровіщу хату. І коли чоловік буде бачити навколо себе добрі, по новому зразку збудовані хати, коли він буде знати, що на таку хату він може одержати і дешевий, на рати, матеріял і грошеву допомогу, та ще буде надіятися, як постарається, одержати нагороду, — то вже певно ніхто не захоче будувати собі хату по старому: малу, темну та вогку, а кожний будуватиме по новому: високу світлу й суху. А так як наші теперішні будинки не дуже довголітні — відомо, що кожне село через 30—40 років перебудовується цілком наново — то через яких-небудь 20—30 років у наших селах непомітно наші теперішні хати, по вогких та темних кутках, в яких гніздяться зараз всілякі хороби, під низькими стелями, де люде народжуються лише для того, щоби нидіти, хоріти та передчасно вмірати, — заміняться новими, просторими та високими, де буде доволі повітря й світу. В них людина з колиски вже зможе дихати повною груддю, через їх великі вікна вона буде веселіще дивитися на Божий світ, буде бачити небо, сонце й далекі обрії; в їх сухому повітрі під їх високими стелями частіще буде лунати веселий діточий регіт і рідче буде чути старечий стогін. В таких хатах з веселих, здорових дітей будуть зростати здорові, спокійні люде, котрі зможуть почувати себе не тільки господарями своєї хати, але й господарями всього свого життя.
І це не байка, не пуста мрія. Ви бачите, що Німці вже мають такі хати; вони дійсно по иншому, ніж ми дивляться на світ Божий. Зможемо мати їх і ми. І ми мусимо їх мати, бо від доброї хати в значній мірі залежить доля наших будучих поколінь, доля всього нашого народу. Добра хата — велике діло. І перше, про що треба подбати, коли ми станемо господарями на своїй Україні, це про те, аби кожний мав добру, велику власну хату і міг у ній добре, по людськи жити.
[Український голос, 16.11.1919]
16.11.1919