Лист з Парижа.

 

(Ориґінальна корреспонденція "Українського Прапору")

 

Париж, в падолисті 1919.

 

Вп. П. Р! Ви жадали від мене дописів з дороги, а з Парижа передусім. Хочу сповнити мою обітницю, однак трудне моє положення, бо щож Вам написати? Париж стільки разів описаний і в книжках і в ріжних часописах, всім так знаний, що справді трудно щось нового про нього сказати. Від останного мого побуту тут в 1914 році, перед самою війною, мало що змінилося. Ці самі товпи людей по бульварах, ці самі сміхи, ця сама рафінована елєґанція жінок й мущин, добробут, який аж бє в очі й колиб не безліч чужих уніформів, головно анґлійських та американських, а навіть українських, то можнаб сказати, що це саме було і перед війною і, що війна мало що змінила в Парижі. Однак так тільки з верху. Має Париж також свої клопоти і то великі, а люди, що думають і застановлюються, зовсім не безжурні і веселі. Бездумчива і безкритична товпа, все ще жиє під вражінням побіди і свят з її приводу, хоча до чаші радости не одна крапля горечи вливається, а мабуть стараються державні чинники її в цім настрою удержувати, — щоби не відчувала тяготи ріжних повоєнних недомагань. Переживають тутки крізу за крізою, — кожного дня иншої катеґорії: страйки, недостача помешкань, недостача дрібної монети, вугля і пр. і пр. А тут вибори вже розписані і за плечима. Нас воно все мало що обходить, нас усіх болить що иншого, бо кожен надслухує, що вітер приведе з далекої надсекванської столиці, що Рада Пятьох чи Чотирох рішить про нашу і нашої вітчини долю. А тут годі чого діждатися, — бо у всіх инші клопоти і доля України, це для них те саме, що для нас доля Уруґваю. А самі Французи ніколи не відзначувалися глубоким знанням ґеоґрафії a й війна їх мабуть мало навчила. Француз знав, що Париж це столиця Франції, що Франція має стільки а стільки департаментів, тепер о два більше — через прилучення Альзації і Льотаринґії, а однак якби запитати Француза про власні його головні міста, він найшовбися в клопоті, бо у нього одиноке місто — це Париж. А вже про заграницю, а ще про якусь там Україну, то й не питай. Він чув, що ще десь в світі є Росія, бо звідтам приїздять люде до Парижа і до Ніцеї — та, що Франція цій Росії позичила багато гроша. Але що в Росії є ще инші народи як "russes", — цього йому не витолкуєш, або краї, бо це йому виглядає на глум. Щось він справді читав в ґазетах, від часу до часу була згадка про якусь Україну, якогось Петлюру, однак ця Україна для Француза — рівна з Мехіком, а Петлюра з Карранцою. І як там американські ґенерали дають собі раду з мехіканськими повстанцями, так тутки дасть собі раду з Українцями Денікин або Колчак. Так думають не то пересічні Французи, так думають й їхні передові і державні мужі, люде від яких залежить доля нашої вітчини. От для приміру подав хочби маршалка Фоша. Приймаючи в себе президента нашої делєґації ґрафа Тишкевича, просив маршалок Фош росповісти йому дещо про Україну, бо він про неї, признався сам, мало що знає. Але мимо цього Україна є і буде і навіть є в Парижі Українська Делєґація. Щоправда вона відріжнюється на зверх мало що від других тут перебуваючих еґзотичних делєґацій, однак є. Назовні її легко відріжнити від других, колиб так можна все сказати. Але про це иншим разом.

 

Наша справа в Парижі станула на мертвій точці. Але це тому, бо, як многі навіть посторонні люде запримітили, в нас немає не тільки єдности в думках, але що більше — в акції. Значно краще стояла наша справа тутки, поки де було ніякої делєґації. Мається вражіння, що за границею, від цеї пори наша справа погіршилася. Поминаю вибір і за велике число делєґатів, котре було вдвоє більше, як літ у найстаршого її члена, та вже непростимим гріхом було складати делєґацію по партійному ключеві. На склад наших партій заграниця зовсім не цікава і довго, довго не буде. Належало вислати не людей, які були визначні в партіях, але таких, що булиб в силі нашу державну думку найкраще обороняти перед світом без огляду на їх партійну приналежність, зручних політиків, до яких цілий народ має пошану і довіря. Сьогодні всюди лунає клич, щоби найспосібніщим робити місце й тільки в нас діється навпаки, в нас гадають, що ви стане мати крепке горло аби стати ґенієм.

 

Акція нашої делєґації представляється ще й сьогодні не тільки неодноцільною, але що гірше, просто розбіжною. Коли одні працюють в напрямі признання независимости нашої держави, другі є за федерацією, коли одні опираються на правих кругах, другі шукають помочі у лівих. Перші є за вишукуванням звязків з теперішним правительством, другі за цими кругами, котрі по їх думці може колись прийдуть до власти. А все кінчиться сваркою, обкидуванням противника болотом, очернюванням, інтриґами і пр. Причиною цього стану є у великій мірі темперамент деяких членів делєґації, а цей знова, вислідом їх віку. І коби не все лишилося в чотирох мурах, то можнаби простити. Але, що всі ці речі самі члени делєґації розповідають не то своїм, але чужинцями, а наші вороги з цего користають то воно є вже непростиме. Про це я чував ще в переїзді через Швайцарію від чужих, прихильних нам сфер, але не хотів вірити, аби люде, на яких тяжить важкий обовязок супроти своєї вітчини й супроти історії, могли аж до такого ступіння забуватися і легковажити свій мандат, ставляючи свої особисті або партійні інтереси понад інтереси цілого народу і загальної справи.

 

Це засліплення і цей хаос застав в нашій делєґації в Парижи ґраф Тишкевич, якого покликано з Риму на тимчасового її голову. Але навіть при найбільшій вирозумілости для людських слабостей, при такім стані річей, він невсилі працювати з такни успіхом, якого від нього очікує вся Соборна Україна. Він тут не голова, бо від нього просто нахабно вимагається виконування всіляких експеріментів і видумок деяких членів делєґації. В Римі, де ґраф Тишкевич був назначений нашим представником і послом при Ватикані, та де його принято незвичайно ввічливо не тільки як вченого, але і дипльомата, він з'умів в короткім часі узискати признання України, про що свідчить лист писаний до Отамана Петлюри кардиналом Ґаспаррієм, секретарем Стану. Цей лист мабуть перейшов в нашій пресі без замітки. А треба знати, що лист Секретаря Стану, це державні акти, які не пишуться без порозуміння і апробати Папи. Не згадаю про инші ним розпочаті в Римі справи в роді конкордату України з Апостольською Столицею, про заложення Національного і Історичного Інституту і другого Артистичного, — як їх одержують і другі народи в Римі, отже Франція, Німеччина, Іспанія і пр. В найкритичніщій стадії нашої справи на мировій конференції в Парижі, вдалося ґр. Тишкевичеви виєднати в Папи попертя для нас через представника Ватикану в Парижі при мировій конференції, мс. Черетті. Наші вороги представили її як німецько-більшовицьку авантуру купки недозрілих політиків, бо маса населення України є темна і неосвідомлена. Отсі закиди ґраф Тишкевич сейчас опрокинув в офіціознім орґані італійського міністерства заграничних справ "Popolo Romano", а його зайву перепечатали майже всі італійські часописі. Назначення ґрафа Тишкевича на тимчасового президента нашої делєґації в Парижі зробило незвичайно добре вражіння в колах антанти, де він давно заживає впливу і значіння, а прямо панічний страх викликало у ворожих нам, польсько-російських кругах. Ціла поважна париська преса повитала це іменовання симпатично, крім, як сказано, ґазет запроданих москалям та на жаль, соціялістичного орґану "Humanite". Багато дневників вислало своїх співробітників інтервювати ґрафа Тишкевича, a його розмови перепечатало і кільканацять ґазет в Парижі, не рахуючи провінціяльної преси і менших часописів. З парижських подало ось які: "Le Tempe", "Figaro", "Le Gaulois", "L'homme libre" "Le petit Parisien", "Matin", "La Parole Libre", "L'Evenement", "La Democratie Nouvelle", "Le Pays", "Le Radical", "La Constitution", "La Petite Republique", "Revue Diplomatique" і пр.

 

Ґрафови Тишкевичови робиться закид з приводу його інтервю з редактором часописі "La Crоіх", де він мав сказати, що Українці будуть потребувати від Франції француських священників. (Дневник "Lа Сrоіх", це католицька ґазета, яка виходить в 210-и тисячах примірників, має багато читачів головно на провінції в кругах мало-міщанських, а є нашій справі прихильна). З двох колюмн інтервю нашого делєґата, де він як найкраще інформує про Україну виривають антаґоністи одно речення, яке редактор, до речі, і не точно передав та з цього роблять ґр. Тишкевичови великий докір, бо він мав сказати, що на Україні треба буде французьких священиків. А свідомо замовчується факт, що Тишкевич говорив не про одну потребу священиків, але також про потребу лікарів, інжинірів і пр.

 

Тільки про саму розмову з представницом часопису "La Сrоіx". А тепер кілька засадничих уваг.

 

Моя думка така, що наша делєґація повинна шукати за прихильниками для української справи всюди, де тільки може їх знайти. Ми повинні брати собі під цим оглядом за примір Поляків, які для шукання симпатиків справи вживають всі свої сфери і всіх своїх людей. Соціялісти працюють в користь польської справи між соціялістами, консерватисти між консерватистами, а католицьке духовенство між католиками. Чому ми одні маємо відгороджувати себе в імя партійних доктрин від способів, які можуть принести користь для цілої України? Наші делєґати повинні говорити навіть з останніми служачими урядових бюр, коли мають свідомість, що це нам поможе. І тому для кожного, хто не є політичний анальфабет ясно, що говорючи з представником католицьких сфер Франції, ґраф Тишкевич мусів підійти до цих інтересів й цього світогляду, який той заступає. За це йому свідомий український загал тільки подякує. А слід знати, що католицькі сфери сьогодні у Франції мають могутні впливи, яких ніхто не сміє легковажити. До них причислюється між иншими маршалок Фош й ціла плєяда других ґенералів та державних мужів. Франція мимо свого антиклєрикального внутрішно-політичного курсу, все вміла використати для себе працю француського священства й монаших чинів головно на Сході. І цей курс свідомо вели навіть такі антиклєрикальні політики як Комб і др. Це зручність дипльоматична й державний розум Франції. А ми хиба також волілиб мати на Україні замісць ляцькмх ксьондзів, француських духівників й епископів, коли н. пр., такий впливовий політик з кабінету Комба, як державний підсекретар М. Еdouard заявляє, що Франція для добуття належного впливу на Україні, радо вишле туди своїх духовників.

 

Я загалом не маю наміру боронити ґр. Тишкевича. Нехай його судить український загал і історія. Однак треба признати, що він Українцем не від 1918 року, і ціле своє життя та маєток посвятив українській справі. Чиєю, як не його працею і звязкам з високою всесвітною аpистократією, от хочби з іспанським інфантом Альфонсом, жонатим зі сестрою румунської королевої Беатричею Едінбурґською, з яким жиє в довголітній дружбі, з ґр. Сежуром, з ґр. Кастелляне, з маршалком Фошем, адміралом Деґі й др., користується тепер Україна? Н. пр. згаданий ґр. Кастелляне, де великий особистий й політичний приятель майбутнього премієра Франції Бріяна й хто зна, чи ще не доведеться нам через него добути доступу до верхів француської політики?

 

І коли бачимо сьогодні зворот в публичній опінії на нашу користь, то в цім безсумніву не мала заслуга ґр. Тишкевича. До його приходу до Парижа, завдяки ріжним промахам таки своїх людей, наша справа була майже пропаща. Він наново навязав ці порвані нитки і бачимо, що вплив тимчасового президента української делєґації в Парижі кріпшає з дня на день, а з ним і нашої справи. Розділ наших полонених в Італії в окремі табори, дозвіл до вступлювання у ряди армії Петлюри, це вислід, хто зна, чи не виключно конференцій Тишкевича з італійським міністром заграничих справ Тіттонім. Також навязав ґр. Тишкевич зносини з Пасічем, а Трумбічем, Політісом, з Венізельосом, які прирекли поперти нашу справу. Не звісно у нас і це, що вісім відокремившихся від Росії, а добиваючихся признання їх самостійности від конференції в Парижі народів а з окрема делєґації: Литовців, Естонців, Латишів, Білорусинів, Грузин, Кавказців і Українців, відбули спільну конференцію під проводом ґр. Тишкевича і нашого президента вибрали своїм речником при передачі їх ноти до конференції. А що до комітету відбудови університету в Louvain, в якім засідають дядько анґлійського короля князь Конно, бувший президент Сполучених Держав Північної Америки В. Тафт, італійській міністер Люпатті, а крім цього Венізельос, Падеревський, теперішній анґлійський міністер закордонних справ Льорд Керзон, президент француської палати послів Дешанель, міністер закордонних справ Франції Пішон, б. міністер закордонних справ Анґліїї Бальфур, американський міліярдер А. Карнеджі і др. покликано також і ґр. Тишкевича, це Вам також певно не відомо. Я не кажу, що наша справа вже виграла, але всі познаки вказують на це, що з нашим теперішним президентом числяться більше, як з його попередником. Хто знає блище мотиви француської політики на ближчім Сході, де розходиться тепер о вратовання вложених в ріжні підприємства, малими і великими француськими капіталістами міліярдів, цей зрозуміє також і заінтересовання нашою справою директорів француських фінансових інституцій в роді Credit Lyonnais, Banque Сommerciale etc. Директори цих інституцій Fabre, Louis, Bornard, зближилися до президента нашої делєґації і висказали готовість своїм впливом нас попирати. Вони обіцяли також анґажувати капітали своїх клієнтів на Україні але під умовою, що буде дана запорука нашим правительством, що ці капітали не пропадуть при якихнебудь наших більшовицьких експериментах.

 

Припускаю, що вже наведені факти певно зацікавлють Ваших читачів і нашу суспільність. Всі нехай памятають, що на Україні суспільність своєю моральною поставою зможе зробити сто разів більше, чим тут ціла делєґація. Будь на Україні лад, пошана для людського життя, для приватної власности, нехай буде даний реальний доказ, що ми є зрілі, що потрафимо кермувати державою, що вміємо пошанувати хочби як твердий закон, що у нас є державна а не партійна думка та рація стану, то будьте цього певні, Україну признають до місяця.

 

І ще на кінець два слова про приїзд до Парижа нашої славнозвісної Республіканської Капелі. Приїзд призначений на день 4-го падолиста. Росписані три концерти на днях 6-го, 12-го й 15-го падолиста в салі Ґаво. Концерти крім чистих артистичних успіхів, про які Ви знаєте з Відня, причинюються вельми до спопуляризовання нашої справи серед широких мас. Дай Боже мати тут в Парижі хочби половину цих успіхів, які були в Швайцарії, а наша справа не мало посунеться вперед.

 

Український прапор

15.11.1919

До теми