Що краще?

 

(Кілька надісланих уваг у справі інтернованого духовенства).

 

З усіх станів безперечно підчас цеї світової війни найбільш її грозу й страхіття відчуло на своїй спині наше духовенство. Цілими, не то — десятками — а сотками гнали його бувші галицькі австрійські старости та жандарми скованих, поневіряних до вязниць та таборів в Талєргоф, Березині та инших арестах. Прийшов Москаль з півночі, — робив теж саме! Безпощадно, безоглядно гнав знов наших священиків до своїх тюрм необзоримої, російської імперії, гень аж у далеку Сибір... Вернулася Австрія, прогнали Москаля, розпочалися знов арештування, знущання та нові жертви, як пок. Декальського, Кмицикевича. Розпалася Австрія — розпочалось те саме. До давних жертв прибули нові зрадники (?), покійні оо. Ост. Ніжанковський, Юст. Сухаровський, Зах. Підляшецький, Галібей. Вязниці знов наповнилися новими мешканцями. Много з духовенства знов то конфіновано то інтерновано.

 

Очивидно, що наше духовенство має величезний вплив у свого народу, коли як раз воно підчас цілої цеї світової бурі наражене на такі переслідування, такі знущання. Та й тепер, хоч війна в Галичині вже давно зліквідована, наші війська гень далеко за Збручем, ведуть з Денікіном кервавий бій за долю й волю України, багато наших священиків сидить ще у вязницях, багато інтернованих, а щораз нових "злочинців" привозять.

 

Питанє: чи конче цего? Чи доведе це до ціли?

 

Всі згідно констатуємо, що, чи на межах східної Галичини буде Польща чи Україна — то ми тут спільно разом Українці з Поляками жити мусимо, бо ні ми Поляків за Сян, ні вони нас за Збруч викинути не сміють. І якже і коли може зачатися якесь цільне згідне пожиття обох народів, як що його найбільше впливовий найбільше почесний стан поневіряється по вязницях, понижується згірдливо? Тож для добра самої Польщі, годилося б зірвати з цею страшною системою. Таж по вязницях сидять не політичні хамелеони, підлі карієровичі, злодушні манекіни, а добрі пастирі свого стада, загартовані патріоти, що душу свою готовіб за свій нарід положити. І пощо роздратовувати непотрібно кривдою своїх духовних отців і сам нарід? Чи не краще булоб для добра теперішних, адміністраційних властий, для спокою цілого краю випустити всіх політичних вязнів з вязниці і такою амнестією пригоїти рани війни, усмирити завданий біль?...

 

Додаймо до цего ще й инші арґументи, а саме цей, який під теперішну хвилю насувається  сам на гадку. Ціла Польща з непокоєм глядить на марево большевизму, який надтягає до нас зі Сходу. Питання, чому цей державний розстрій так сильно розвинувся в Росії і чому годі його побороти? Питання це дасться легко розвязати, коли собі лише пригадаємо цю обставину, що в Росії було духовенство дуже темне, без впливу на нарід, підтримуване лише деспотичним урядом, а понижуване самою російскою суспільністю. Приноровім ці встановлені факти до наших обставин. А що буде, як цей наш досі покірний мужик не буде бачити свого отця духовного цілими місяцями, не вчує ніколи слова Божого, відвикне від богослуження, бо його отець духовний без ціли, без потреби сидить поза його селом і не сміє вернутися між свою Паству. Чи не здичіє той нарід? Чи не стане він легко податним на всякі антідержавні доктрини большевізму? Цего питання не беремося розвязувати, але на нього нехай відповідять ті, яким на добрі держави і правного порядку залежить.

 

Вивоження нашого духовенства зачалося перед самими сінокосами і жнивами. Через це не могли наші священики допильнувати своїх господарств, не могли зібрати, а опісля обсіяти своїх піль. А тепер такий скрутний час на збіже, на ярину, на пашу, а в руках духовенства є такі великі простори піль і сіножатий!... Чиж не краще булоб, щоби воно допильнувало збіжа, зібрало пашу, обсіяло поля? Є встановленним фактом, що Галичина сама себе зможе виживити, але треба лише той хліборобський стан підтримувати, а не відривати його безпотрібно від праці. А кілько то рук до праці убуло через інтерновання, конфіновання, арестовання?...

 

Границь Польщі і України не пересуне ані інтерноване ані вільне духовенство, а встановлять їх або париський конґрес, або крівава розправа, або врешті спільне порозуміння. На перший і другий чинник наше духовенство не буде мати впливу, бо нашого духовенства до версальських сальонів не впустять, ані воно з крісом в руках не воювало проти Поляків і воювати не стане. А вжеж коли ходить о третий полюбовний спосіб розвязання справи, то краще булоб, щоб такий впливовий чинник, як духовенство, ставав до нової фази політичного життя як вільний з вільним, а не потоптаний, погорджений, огірчений! Повинні зрозуміти це ті, яким на майбутнім спільнім пожиттю обох народів по війні залежить! Вибирайте, що краще!

 

Нова Рада

12.11.1919

До теми