Так вмирають комп'ютери

Сто мільярдів мертвих комп'ютерів. Відходять молоді та сповнені технічних сил.

Початок листопада урочистістю Всіх святих ("свято померлих") налаштовує нас ностальгічно. Ми відвідуємо цвинтарі і думаємо про людей, що відійшли. А я собі подумав про комп'ютери, які відійшли.

Не беруся порахувати, скільки комп'ютерів випущено від 1945-го, тобто майже протягом 75 років, однак Міжнародний союз телекомунікацій оцінює, що нині майже 4 мільярди людей користуються інтернетом, а для цього кожен мусить використати комп'ютер або стільниковий телефон, який також є комп'ютером, тільки в іншому корпусі. До того додайте комп'ютери на роботі, які працюють паралельно з вживаними приватно, та майже безліч технічних комп'ютерів – серверів, роутерів і т.п. – не кажучи вже про комп'ютери, вбудовані в принтери, сканери, ксерокси, автомобілі чи телевізори, в системи сигналізації і в різні використовувані в промисловості контролери. Напевно, набралося б упродовж цих 75 років зо 100 мільярдів комп'ютерів, яких вже нема.

Комп'ютери вдосконалюються дуже швидко – відповідно до закону Мура. Гордон Мур, один із засновників компанії Intel – провідного виробника мікропроцесорів у світі, ще в 1965 році зауважив, що число транзисторів у кристалі кварцу, що є основою інтегральної схеми, подвоюється що 18 місяців. Потім було уточнено, що кожні 24 місяці.

Нема жодної іншої сфери людської цивілізації, яка би безперервно розвивалася довго і так швидко, як комп'ютерна техніка. Ми можемо пишатися цим.

Однак закон Мура має також і темний бік. За такого швидкого розвитку комп'ютери відходять молодими, сповненими технічних сил – але морально застарілими, бо втратили привабливість в очах власників. Якщо приблизно за таку ж ціну через два роки можна купити новий вдвічі вищої обчислювальної потужності комп'ютер або смартфон, то мотивація викинути старий є величезною – тим більше, що на цьому старому вже не працюватимуть або будуть неефективними нові програми, які потребують більшої обчислювальної потужності. І так зростає комп'ютерний цвинтар.

Крім того, комп'ютери не надто надаються до рециклінгу. Можна заново переробити корпус, але неможливо виколупати з кристалу кварцу цінні домішки, що розташовані кожні 7 нанометрів (для порівняння: діаметр волосинки – 70 тисяч нанометрів).

Колись було краще. Першим комп'ютером, який я старшокласником побачив на власні очі, був "Мінськ". Комплект величезних металевих шаф, розставлених по всій залі, при цьому одна така шафа робила те, що нині виконує фрагмент інтегральної схеми. Пліткують, що потім хтось підприємливий купив його за ціною брухту й отримав кілька кілограмів золота з контактів.

Про такий рециклінг нині можна тільки мріяти.