Місто Львів, яке числить майже 200 тисяч населення, всупереч духови часу, зростови та поширенню демократичних засад — немає нині своєї автономії. Що більше, його справами, економічною його будучністю заряджують нині люде, які невідповідають за свої вчинки ні перед збірною волею населення, ні перед ніякою державною властю.
Справи міста Львова ведуть люде перед ніким невідвічальні. Невийшли вони з ніякого вибору, лишилися як спадкоємці старої Австрії, частинно іменовані ще її ц. к. намісником, частинно кооптовані ріжними ґрупами, котеріями та сторонництвами.
Тимчасова рада міста Львова не є ніяким висловом ні волі, ні економічних, суспільних, політичних чи національних стремлінь та змагань львівського населення.
Влучно пише про це одна львівська ґазета: Стара ординація виборча є зовсім перестаріла й не лицює з нинішними відносинами. Тимчасова прибічна рада немає нічого иншого до роботи, як в скорім темпі 3—4 тижнів, — матеряли зібрані від давна, — ухвалити нову виборчу ординацію і розвязатися. О скільки до цього недійшлоби, треба буде апелювати до уряду, щоби сам розвязав раду і накинув нову виборчу ординацію".
Чому треба так зробити — на це автор дає отцю відповідь:
"Сама суспільна й господарська сторона адміністрації великого міста знищеного війною — каже він — не позволяє, щоби ним дальше правила, не доросла до сучасних вимог колтунерія, віддана переважно дрібним своїм інтересам та "ґешефтам". На наших очах доконується величезний суспільний переворот, який відбивається на місті. Невдачі апровізації, недостача мешкань, обовязок поладнання цих справ після нових засад, можливо cпpaведливого суспільного розділу, змушує всі верстви без ріжниці їх реліґії та суспільного становища до піддержання цього постуляту". Навіть вшехпольське "Slowo Polskie", орґан, який хіба нїхто йе посуджує про революційні тенденції, в числі з 31 листопада ц. р. в статті "Громадська реформа виборча у Львові", каже, що теперішна міська рада "зовсім не є висловом волі населення міста".
Не є нині ніякою тайною, що Львів находиться в катастрофальнім положенню. Довгів має повно ще з давних часів, теперішна господарка їх збільшує. Досить згадати тільки про міську горожанську сторожу (М.S.О), яка коштує грубі міліони. Нині львівські трамваї, ґаз та елєктрика найдорощі в цілій Европі. Нехлюйство та бруд на вулицях міста гірші чим на найтемнійщих вулицях азійських місточок. Недостача мешкань, поживи, паскарство та лихва средствами поживи, немає ніде приміру ні примінення в цілім світі. Ні тимчасова міська рада ні її виконавчий орґан, маґістрат, не вміють і не хочуть цього зла, на яке вказує згідно вся львівська преса, ні усунути ні зменшити.
Заняті, як влучно пишуть львівські ґазети, своїми приватними інтересами і ґешефтами, тимчасові батьки Львова не журяться зовсім про долю та потреби його населення.
Що більше збіднілому та наявному населенню пускають патріоти блахман перед очі. Висилають делєґації на мирову конференцію до Парижа, ухвалюють та висилають резолюції до Вільсона і Клємансо. Недопустивши, а навіть позбувшися з ради Українців кричать перед цілим світом, про польськість не тільки Львова, але й цілої східної Галичини. Самі, ніким не вибрані, говорять в імени міліонів населення цілого краю.
Думають що роблять справді велике, може історичне діло. Провінціональним галицьким адвокатам, які случайно без вибору попали в тимчасову міську раду, здається, що ухвала припадкової тимчасової ради міста Львова зможе не то вже задержати розвій історичних подій, але навіть порішити, чи розвязати не тільки справу польсько-українського проблєму але й цілого сходу Европи. Незнати, чи це наївність чи простий обман, чи може тушування на струнах розбурханих національних сентиментів та аспірацій, звичайного нічого з патріотизмом немаючого спільного інтересу і то в хвилині важкої економічної катастрофи, за яку треба взяти відвічальнісгь.
Про виборчу реформу, про допущення до міської ради заступників широких мас львівського населення, говориться не від нині.
І в старій раді, в першім австрійськім "байраті" і в теперішній тимчасовій раді вибирано до цього осібні комісії, референтів, складувано заяви і т. д.
А виборчої реформи, ні нових виборів, ні вибраної міської ради нема. Опозиційні партії, між ними й кооптована Р.Р.S. зложили заяви, що за міську раду не беруть відвічальности, що тимчасово хочуть приготовити тільки нову виборчу ординацію і уступити.
Але не поносячи ні відвічальности, ні не переводячи реформи виборчої ординації, не уступають і сидять в цій раді. Що більше, не скликують а радше відкликують скликане вже засідання комісії для виборчої реформи, тільки тому, що її референт адвокат Лєвенгерц поїхав на мирову конференцію до Парижа.
Це прямо глум та кпини з львівського населення. Що має Париж спільного з господаркою чи виборами до міської ради у Львові?
І що станеться далі, що буде з населенням в часі надходячої зими?
Це питають і на це ждуть відповіди від тимчасових батьків міста сотки й тисячі львівського населення.
Чи хочете вкинути місто в цілковиту руїну? Чи доля Відня і роля Вайскірхнера та його христіянсько-суспільних трабантів, які кинули місто Відень в таку руїну, що нині за средства поживи мусять давати cвoї найцінніщі твори штуки; памятники своєї культури та праці, чи ця сумна доля Відня має прийти й на Львів?
Здасться, що з огнем граються наші панове радні, що свідомо ведуть місто та його населення до катастрофи.
Пора, крайня пора так окупаційних властей як і самого львівського населення зробити раз порядок в першім ряді з захопленою самозванчо провізорією в міській раді у Львові!
Пора розвязати її та зарядити вибори на основі загально принятого демократичного виборчого права!
Пора, крайна пора, віддати долю Львова в руки самого його населення!
Вперед!
04.11.1919