Аскольд Лозинський (67 років) левову частку свого життя присвятив об’єднанню українських емігрантів. Впродовж десяти років (1998–2008) очолював Світовий конгрес українців, що об’єднує українських діаспорян у 62-х країнах світу. Його батьки, емігранти третьої хвилі, прибули до США на початку 50-х років XX століття. Поза діаспорними активностями пан Лозинський провадив активне професійне життя правника, спеціалізується на майновому праві, торговельних операціях, нерухомості. Досі входить до складу адвокатури штату Нью-Йорк.
Аскольд Лозинський часто буває у Львові на запрошення Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків із діаспорою. Цього разу під час такого візиту він зустрівся у «Львівській політехніці» з академічною спільнотою та студентами — майбутніми правниками і міжнародниками, прочитав їм лекцію «Роль юристів у формуванні громадянського суспільства», відповів на їхні численні запитання.
Z пропонує текст цієї лекції.
Україна на фронті сама
Професію, яку я представляю і яку здобуваєте нині ви, колись шанували всі, адже вона ґрунтується на етичних засадах і моралі. Коли ви станете повноправними юристами з відповідною підготовкою, то маєте перевернути світ. Я не перебільшую. Ви маєте перевернути світ! Для цього у вас будуть усі можливості: знання, доступ, практика. Ви повинні не тільки заробляти гроші, а й дбати про найважніше — не забувати про своє завдання супроти нації, держави і цілого світу. У цій площині хотів би окреслити більш глобальні питання.
Зараз нема проблем комунікувати зі своїми колегами по цілому світу, незважаючи на те, де вони перебувають, — тому міжнародні структури, такі як ООН, дуже важливі. Вони повинні залагоджувати конфлікти — однак правда та, що на сьогодні не дають собі ради з проблемами людства. Наприклад, із тим, що Росія захопила українську територію. Це відомо всьому світові.
Коли 1994 року Україна на умовах так званого Будапештського меморандуму віддала свою ядерну зброю, то кожна з країн-підписантів не давала жодних гарантій, окрім тих, що не втручатиметься в українські внутрішні справи, не загарбуватиме Україну. Аналізуючи це, ви як юристи і міжнародники думайте категоріями тих, хто підписували цей меморандум. Бо що з того підписання, коли Москва історично не дотримується своїх договорів чи меморандумів? Америка не давала гарантії, що коли Москва нападе на Україну (такого слова, як гарантія, взагалі немає у меморандумах), то захищатиме її. Однак треба взяти до уваги, що сьогодні одним із найбільш небезпечних моментів для цілого світу є ядерна війна. А Україна в 1994 році думала, що ми будуємо інший світ. Інакше вона могла б залишитися ядерною державою — це треба було б осучаснювати весь час, на це колосальні кошти мусили б піти. Але Україна добровільно здала цю зброю, тому що передбачала, що світ буде інший. Тим часом сьогодні її ніхто не захищає. Бо фактично той захист, що Америка подає Україні, — це все говорення. Україна на фронті сама!
Найважливіші сектори нашого впливу
Ви як юристи повинні впливати на це і робити такі зрушення, щоби світ став таким, як було передбачено у статуті ООН… Зведу нашу дискусію до наступного: є основні три сектори, що впливають на суспільство, на державу, на націю, на громадян.
Перший сектор — це влада. Очевидно, вона має свій вплив: до певної міри впливає на порядок, змінює законодавство. Це незаперечно, що і Президент, і Верховна Рада, і судочинство — всі впливають на суспільство, в якому живемо.
Другий чинник впливу — бізнес. Наведу вам такий яскравий приклад, що недавно проявився в Америці. Вона має опінію демократичної країни — однак це не так, бо нею великою мірою керує бізнес. Коли в Американській баскетбольній асоціації підтримали протестувальників у Гонконзі (які не погодилися зі змінами до законодавства автономного регіону підтримати екстрадицію на материковий Китай, — Z), то це викликало реакцію в Китаю (припинення трансляцій товариських матчів НБА, — Z.) Попри людське сумління, що протестувальників треба підтримати, американці відразу почали перепрошувати Китай. Це такий яскравий приклад, що керує долар, а не совість, справедливість, мораль.
Третій сектор впливу — це громадянське суспільство. Він дуже важливий з огляду на те, що кожен громадянин може (не тільки може, а й повинен) бути частиною того впливу. Однак громадянське суспільство наразі не розвинене в Україні. Я висунув концепцію... Вона трохи спірна — але ви як молоді люди повинні подумати, а не догматично приймати все, що вам подають. Я бачу роль кожного з вас як студента-ідеаліста, який завжди запитує: чому так, а не інакше? Тому те, що говорять ваші професори (попри мій повний респект до них), не є стопроцентовою правдою, бо абсолютів не існує у світі — вони є у метафізиці. А у реальному світі маємо різні градуси. Ви погодитеся із загальним твердженням, що в розбудові демократичного суспільства необхідне верховенство закону. Але я вам скажу, що це, на мою думку, єрунда. Ви мені відповісте: Лозинський, то ти приїхав з Америки єресь ширити серед студентів?
Скажу, чому так вважаю. Тому що закон може бути несправедливий. Нам усім потрібне верховенство справедливого законодавства, а не просто верховенство законодавства. Подумаймо: до ООН входить 193 країни, 4 тисячі неурядових організацій — але остаточно все вирішують 5 постійних членів із 15-ти учасниць Ради безпеки, які мають право вето. Між тими країнами є дві «славні» — червоний Китай і Російська Федерація.
Закони не завжди справедливі
Але оптимально, якщо хочемо говорити про найкраще, що повинно бути, то 25 вересня 2015 року лідери 193 країн взяли на себе зобов’язання виконати 17 Цілей сталого розвитку, що дозволять у найближчі 15 років досягти трьох важливих результатів: покінчити з крайньою бідністю, побороти нерівність та несправедливість, зайнятися викликами змін клімату (ця зміна найбільше вплине на вас, молодих). Глобальні Цілі сталого розвитку допоможуть розв’язати ці питання, а саме: покінчити з бідністю, з голодом; подбати про продовольчу безпеку; поліпшити харчування і сприяти сталому розвитку сільського господарства; забезпечити здоровий спосіб життя і сприяти добробуту осіб будь-якого віку; гарантувати справедливу та якісну освіту. І заохочувати до неї протягом усього життя.
В Америці, наприклад, багато хто повинен усе життя готуватися до того, щоб його діти змогли піти в університет. А бідні взагалі не мають такої можливості. Тому концепція дати нагоду вчитися стосується не людського, а громадянського права.
Лікування. Знаю, що в Україні Конституція гарантує безкоштовне лікування (вас це те ще не обходить, доки ви молоді). В Америці якщо ви не маєте страхівки, то, захворівши, можете збанкрутувати. Там людям, яким понад 65 років, гарантовано прямий доступ до лікування. Усім іншим, навіть нелегалам, у місцевій лікарні зобов’язані надати лише первинну допомогу. Концепція вільної лікарні не є досконала. Вона трохи така… кострубата. Ці екстримні приклади — доказ того, що закон може бути несправедливим.
Або така ситуація: наприклад, мене як американського громадянина несправедливо звинувачують у скоєнні злочину, чи я змушую підсудного виконати щось незаконне. Якщо я забезпечений, маю багато грошей, то використаю кожну процедуру захисту. Якщо ж не маю грошей, то мушу обмежитися юристом, який заледве закінчив юридичний факультет, напівекспертом. У такому разі можу дозволити собі лише заплатити суду за позов, реєстраційну вкладку. А якщо я бідний підсудний, якому закидають злочин, то мені дадуть і бідного юриста.
Тому, на мою думку, обов’язок кожного юриста — зробити якусь користь для суспільства.
За час моєї юридичної практики відбулися дві найосновніші зміни: погана і добра. Погана: юристи мають право рекламувати себе. Це нагода себе прославляти і, вибачте за слово, брехати, тобто обманювати людей. А обмануті люди, котрі потребують юриста, будуть перелякані. Людина пересічна не хоче йти до суду — вона має переконання, що в суді може статися найгірше.
А добра зміна, про яку хочу сказати, — юрист мусить що два роки доповнювати свою освіту додатковими курсами. Тому я не можу спочивати на лаврах, а мушу брати певні кредити для удосконалення знання. А найважливіше те, що мушу віддати певну кількість свого часу для доброчинних цілей: захисту бідних підсудних, надання юридичної допомоги освітнім структурам. І можу з власного досвіду поділитися прикладами того, що я виконував добровільно, на благодійних засадах — зокрема захисту українських етнічних спільнот. Коли виграв справу — отримані кошти передав на українські добродійні цілі. Допомагав реєструвати українські громадські організації і бути звільненими від податку.
Концепція справедливості — понад усе
Працювати на збереження українського закону, захищати людину від насилля владних структур і бізнесу, які можуть надуживати своїм впливом, — це надважливий постулат. Але не хочу, щоб ваша ціль полягала в тому, аби стати олігархами. Олігархів немає добрих. Олігархи всі погані. І вони заступають інтереси та кишені не суспільства, а свої власні. Тому треба хотіти чогось глибшого, ніж гроші. Хоча бажаю вам усім стати мільйонерами. Однак не забувайте про відповідальність — перед мораллю, етикою, суспільством.
І не забувайте реагувати, коли бачите, що щось не так. Цю істину я засвоїв малим, коли мама повела мене на реколекції під час Великого посту. Я запам’ятав, що сказав тоді священик: це гріх — порушити Божі заповіді, а також мовчати тоді, коли щось діється злого. Хоча ми не вчинили злого, та коли не реагуємо на те, що навколо нас, — поповнюємо цей гріх. Тому найважливіше, що ви повинні запам’ятати: я — захисник суспільства, всіх людей, з якими перебуваю. Коли бачимо порушення справедливості — треба реагувати.
Хотів би закінчити на тому, що для вас як для юристів повинно існувати не так верховенство закону, як верховенство справедливості. А вже після цього можете заробляти гроші, брати участь у владних структурах. Бо є щось глибше, ніж гроші — це відповідальність: перед мораллю, етикою, суспільством. Отож концепція справедливості — понад усе. Тому бажаю вам усім бути відповідальними – перед мораллю, етикою, суспільством.
Підготувала до публікації Ірина МАРТИН