Недавно тому стрітив ся я з одним собратом по чину, котрий їхав на загальне зібранє товариства св. Ап. Павла до Львова. Не могучи сам поїхати на то зібранє, предложив я згаданому собрату поставити там внесенє, щоби настоятелї духовної семинарії у Львові споживали обід і вечерю разом з питомцями при спільній трапезї.
— Бійте ся Бога! — скрикнув почтений собрат, — як можна таке внесенє ставити там, де будуть поставлені десятки инших, важнїйших внесень! Справа харчу питомцїв належить до ректорату, врештї до владики, але нїяким світом до так поважного товариства, як товариство св Ап. Павла...
Ну, троха оно так, а троха й нї, — скажу я на те. Що-ж бо тогди робити, як анї ректорат, анї владика не мають охоти вглянути в тую так важну, так жизнену справу, та полагодити єї користно для молодих жолудків. А справа тая єсть великої ваги і можна сміло сказати, що всї непорядки, які коли-небудь лучали ся в тім заведеню, мали свій корінь в квестії жолудковій. І зовсїм слушно. Прошу лиш подумати: Варихи семинарскі по кількалїтнім харчованю питомцїв виносять маєтки, та купують села, а сотки молодих служителїв олтаря опускають заведенє з підкошеним здоровлєм, щоби відтак цїле житє клигати або перед часом зійти в могилу, лишаючи бідну вдову і дрібні сироти на ласку людей. Ба, підкопане здоровлє такого "гіпохондра" відібє ся не ино на єго близшім окруженю, але мусить мати некористний вплив і на цїлу дїяльність душпастирску, спиняючи именно охоту до працї а в зносинах з людьми витворяючи характер опалистий, поривистий, прикрий для себе і для других. Не дармо-ж сказано: "Mens sana in corpore sano".
І хто-ж тут має упімнути ся за кривду питомцїв? Чи питомцї самі? Се-ж кождий з нас знає гаразд, що таке виступленє самих покривджених називає ся "бунтом". Щоб недалеко сягати, наведу лиш оден примір з послїдних років, коли то вислали були питомцї до ректорату вісьмох відпоручників з предложенєм своїх кривд і поданєм способів санації. І що-ж осягнули? Названо их "бунтівниками" і загрожено виключенєм.
За давнїйших ректоратів давано в подібних случаях відповіди в родї таких: "Уважте, як будете на селї, то й такого мяса не будете мати"... А в драстичнїйших випадках додавано: "Patent portae, patet exitus"... В теперішних же часах є в уживаню звістна фраза: "Ви, бачить ся, тутка прийшли non propter Jesura, sed propter esum"... Подібні арґументи ad hominera були би досить влучні, єсли би не були уживані лиш на то, щоби дешевим коштом зацитькати підношений і звичайно аж надто оправданий протест. Що до першого арґументу — то можна би єго збити подібним случаєм, якій часто лучає ся господарям на селї, котрі мають більше челяди на своїм харчи. Єсли такій слуга жалує ся на лихій харч, а господар єму відповість: "Як будеш на своїм, то й того не будеш мати" — то він має готову відповідь: "На своїм як там буде, так буде, а тепер я тобі щиро працюю, тож менї належить ся порядний стравунок." А що-до другого, то позвольте собі сказати, що приміром Єзуїти певно не йдуть до монастирів propter esum але propter Jesum, бо-ж від того походить их назва, а прецїнь они славні найбільше именно з того, що суть знаменитими ґастрономами. Атже на послїдній реколєкції дали реформовані оо. Василіяне реколєктантам правдиво ґрафскій стравунок. Коли на се дехто виразив своє зачудуванє, дано відповідь, що тїло не повинно зазнати нїякого притїсненя, аби тим свобіднїйше могла душа подбати о своє добро... Отже ж знов виходить на тоє, що "mens sana in corpore sano".
Та вже там най говорить хто що хоче, а я стою при своїм, що за 18 зр. [які припадають місячно на кождого питомця за самий стравунок] можна дати порядний вікт, єсли зважить ся, що тут варить ся всьо для 240 осіб, отже кождий рід віктуалу випаде далеко дешевше як в малій скількости. І вам говорено, що за тії самі гроші хотїв оден трактієрник підоймити ся дати питомцям: теплий снїданок [тепер дістають суху булочку за 2 крейцарі!], другій снїданок [якого тепер нема], обід з чотирох страв з придатком пива й вина, підвечірок [которого нема тепер] та вечерю з двох страв. Але, на жаль, до того не прийшло. Не вже-ж би причиною того мав бути... непотизм.
І дивна річ: як питомець прийде пожалуватись на погану страву в родї "цегли", (мамалиґа або кулеша) "картачів (книдлїв), "підошви" (котлєтів), "щурів" (зразів), та инших семинарских смаколиків то він "бунтівник", а як "вариха" прийде з плачем, що она буцїм тратить — то дістає прихильну конкомітацію, щоби не минула запомога за-для дорожнї. Нї, отченьки! хоть при кождім обідї і вечери суть віцеректори, хоч часом приходить й сам ректор та загляне до кухнї, а часом зволять загостити навіть владика та покушають деякі страви то всьо те нїчо не поможе, доки не прийде до того, щоби була спільна трапеза, то єсть: щоби настоятелї столували ся разом з питомцями, як се буває у инших подібних заведенях. Сего і хочемо надїятись по батьківски — вирозумілости теперішного ректорату, котрий, як се з приятностію підвести мусимо, тїшить ся любовію і довірєм питомцїв. Така реформа причинилась би именно до скріпленя сих гарних відносин, опертих на любови і довірію.
Батько.
Дѣло
19.10.1894