Ціла Бойківщина й Гуцульщина від Ліська до Косів голодує вже тепер. Пограничні східні повіти над Збручем і північно-східні повіти Галичини, найбільше знищені світовою війною, голодують також. По східно-галицьких містах і місточках про нічо инше не говориться, як про голод й холод. Народ обдертий, голий і босий з розпукою і резиґнацією очікує завтра.
Обставини зложилися так, що в краю нема зарібків. Двірські обшари з причини недостачі живого й мертвого інвентаря та збіжа під засів лежать необроблені й незасіяні. Лежать також облогом селянські ґрунта з цих самих причин. З причин обезцінення гроша не можна набути харчевих продуктів з заграниці східної Галичини, а навіть коли роздобудеться дещо, то в наслідок злої комунікації залізницями й підводами не можна доставити товарів на села й до міст. Воєнне положення в краю замкнуло просто населення в їх місцях життя. Воно не може ніде виїхати за зарібком і хлібом, ані звідки привезти найконечніших харчів. Унеможливлена також є суспільна й громадянська самопоміч, порада, бо для інтеліґенції доступ до села утруднений і майже неможливий, а збірна, громадянська акція самих селян є серед даних обставин майже немислимою. Голодуючі одиниці й родичи по селах є лишені без помочі своїй власній судьбі.
Давніщі апровізаційні орґанізації і державна поміч і суспільна охорона пережилися і перестали істнувати. Натомість ріжного рода свої і чyжі паскарі, деруни й грабіжники, як шакалі увиваються поміж збідженим і зруйнованим селянством і виманюють та видирають від нього гріш і останні решітки його матеріяльного добра. Денатурований спірт і самогонка до решти прибивають відпорні життєві сили людей. А відпорність тих сил з кождим днем слабша.
В цілій східній Галичині шириться в застрашаючий спосіб пятнистий тиф. Гіґієнічних і санітарних заведень в краю майже нема. Нема лікарів ні ліків, нема шпиталів ні санітарної служби. Люде хоріють по своїх домах чи землянках, хоріють і мруть, як мухи під зиму. Гребається їх без домовин, бо нема досок на труни. Люде просто не можуть собі представити, як перезимувати зиму й пережити переднівок. Український народ у східній Галичині стоїть просто перед вимертям.
Не ліпше чим на селі, представляється справа прохарчування і перебуття зими по містах і місточках.
У Львові від давна дається болюче відчувати недостача найконечніщих харчів і опалу. Львівський маґістрат зарядив знесення максимальних цін. Та ледви чи через те будуть в більшій скількости напливати харчеві продукти до міста. Знесення максимальних цін відбулося на апровізації хіба в такий спосіб, що ціни на всі продукти значно піднеслися, а деякі товари зникли з ринку, бо продавці надіються незадовго дальшого підвисшення цін.
Грізно представляється наближаюча зима для народу і не видко ніякої помочі, ні paтунку.
Одиноким способом для виратування народу від голодової смерти булоби прикінчення війни з Україною й Росією, знесення кордонів для товарообміну і еміґрації працюючих мас на схід зa зарізами й хлібом.
Вперед!
15.10.1919