(80 років з дня народження М.М. Коцюбинського)
В наші знаменні дні кожна ювілейна дата сприймається по-новому, по-особливому. Кожне дороге нам ім'я ми вимовляємо з хвилюванням, немов зустрічаємось з другом після довгої розлуки.
Так і з ім'ям нашого великого художника слова і улюбленого сина України Михайла Михайловича Коцюбинського.
Кожний великий художник віддає данину своєму часу, але кожний з них робить і свій внесок у скарбницю вічності. Виразніше, ніж будьколи раніше, саме таким ми бачимо сьогодні і Коцюбинського.
Перед нами багатобарвна галерея, що відбиває епоху історичного «п'ятого року» і тяжкого лихоліття, яке після нього настало.
В димі пожеж пронеслись ці роки над Україною. Вони описані на сторінках нашої історії. Але художні сторінки «Фата Моргана», образи Гафійки і Андрія та фанатичного месника за віковічні кривди, незборимого, непримиренного Гущі живі і пребудуть вони повіки в одному ряді з такими ж безсмертними і близькими їм по духу і епосу образами горьківської повісті «Мати».
Вони однаково прекрасні, обидва ці твори, вони обидва стоять неперевершеними пам'ятками літератури, що відбивають боротьбу за свободу двох народів-братів на першому етапі революції.
«Фата Моргана» і «Мати».
Минуло ще небагато років, і автори цих двох надзвичайних творів людського генія зустрілись один з одним, простягнули один одному руки, як брати по духу, брати по крові, і закріпили зустріч глибокою, нерозривною, нічим не затьмареною дружбою.
В далекому минулому початок такого ж духовного союзу було покладено такою ж зустріччю і такою ж дружбою Шевченка з Чернишевським.
Тепер посли двох народів зійшлися знов, щоб дружбою своєю підтвердити непохитність кровного братерства.
Це сталося уже в ті роки, коли загорались перші досвітні огні майбутнього Великого Жовтня.
Дружба народів, символом якої була освячена на Капрі дружба їхніх кращих синів, Горького і Коцюбинського, витримала суворі випробування в роки громадянської війни, в роки боїв за Велику Радянську Сім'ю. — Горький і Коцюбинський!
Великою щирістю і правдою віє від кожного слова, сказаного Коцюбинським про Горького.
Ніжною братерською любов'ю і якоюсь особливою теплотою зігріте кожне слово Горького про Коцюбинського.
Так можна говорити тільки про того, кого дійсно любиш і ціниш, як друга і брата.
І коли майбутні покоління побажають воскресити образ Коцюбинського як людини, вони прочитають у Горького:
— У нього була тонко розвинена естетична чутливість до доброго, він любить добро любов'ю художника, вірить в його переможну силу...
— Він був одним з тих рідких людей, які при першій же зустрічі з ними викликають благодійне почуття задоволення, саме цієї людини ти давно чекав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки.
— Людяність, краса, народ, Україна — це улюблені теми бесід Коцюбинського. Вони завжди були з ним, як його серце, мозок і хороші, ласкаві очі.
І ще, завершуюче:
— Він особливо ніжно любив свою Україну. Його українське щире серце завжди було на батьківщині — її скорботами він жив, її муками мучився.
Хочете дізнатися про нього як про письменника? — Слухайте:
— До свого таланту поета він ставився надзвичайно строго, ставлячи перед собою вимоги надто суворі.
— Почуття невдоволення собою, — пояснює далі Горький, — було у нього настільки розвинуте, що часом всі оповідання свої він вважав блідими і нецікавими і непотрібними.
— "Мені навіть якось, соромно перед літературою і читачем", — наводить Горький слова Коцюбинського з листа, писаного в 1910 році!
Такої подиву гідної скромності була ця людина. А тим часом його твори є зразками художньої чіткості, ідейної чистоти і творчої майстерності.
Хтось сказав: під кожним з його творів міг би поставити своє ім'я і такий викінчений стиліст як Мопассан, і такий одухотворений майстер, як Чехов, і такий суворий і вимогливий поборник правди, як сам Горький!
В цьому зауваженні багато правди. Такі викінчені, суворі і захоплюючі оповідання, як «Сміх», «Подарунок на іменини», «Коні не винні» і ряд інших, — заслуговують на те, щоб стояти в ряду найдосконаліших творів художньої світової літератури.
Радіймо ж, що ці скарби з нами! Що ніякі душогуби, ніякі вандали, ніякі вбивці і палії не можуть вирвати з скарбниці української культури цих дорогоцінних творів нашого великого письменника! Вони живуть і, живі, кличуть до життя, до творчої, радісної праці, як усе, що становить нашу народну гордість і славу і зміцнює незламну силу нашої Славної Радянської Сім'ї.
Вільна Україна
19.09.1944