Сейчас, після повалення правительства Керенського, видав Лєнін декрет про свободу народів давної царської імперії і признав за ними право на самоозначення "вплоть да атдєлєнія". На практиці большевики пішли війною на Україну від першого дня проголошення її независимости. Війна України зі совітською Росією, що тягнулася з малими перервами зі змінним щастям майже два роки, є на укінченню. Большевиків зіпхнено майже з цілої теріторії України. Боротьба з большевизмом переноситься на території Великоросії. В цій новій фазі боротьби з большевиками заінтересована є Україна лише о стільки, о скільки розходиться о забезпечення українських теріторій від евентуального поновного большевицького наїзду. Зрештою воювати Україні з большевиками на великоруській землі нема інтересу і противиться поняттю права про самоозначення народів. Який має бути будучий устрій великоруської держави, про це може і мусить рішити сам великоруський народ. Є це його внутрішня домашня справа і лише він сам власними силами і волею може встановити у себе такий порядок, який зможе і схоче. Чи большевики на великоруських теріторіях удержаться, чи падуть, чи погодяться зі своїми противниками, це не є важним для справи України.
Україна, винищена довголітною війною, революцією, чужими наїздами, грабіжами і реквізиціями потребує в першім ряді мира і то мира зі всіми окружаючими її сусідами: Румунією, Польщею і Великоросією, а з Великоросією передовсім. Україна не має ні охоти ні інтересу воювати в безконечність на незміримих просторах з протибольшевицькою Росією, т. зн. з цілим великоруським народом. Україна не може хотіти війни з Денікіном. Непожаданоіо, а також майже неможливою являється війна з Україною також для протибольшевицької Росії. З такої війни скористалиби большевики.
Вже тепер большевицькі комунікати хвалилися, що використовуючи конфлікт між Денікіном і Українцями, большевики мали заняти Київ і віднести значні успіхи над військом Денікіна над Волгою на полудне від Царицина і Камиша. Великоруська протибольшевицька армія, якої головною задачю є і буде відбити від большевиків великоруські землі, буде в найблизшій будуччині заанґажована новою війною з большевиками на територіях Великоросії. Ця армія мусить в тяжких боях здобувати великі простори і чисельні міста і удержувати там для вдержання ладу і спокою чисельні сильні залоги. На окупацію України а тим більше на війну з Україною протибольшевицька російська армія не буде мати — хоч на разі — ні сили, ні можности. До оружного конфлікту між Україною і Денікіном не допустилаби зрештою антанта, супроти якої зобовязався Денікін поборювати в першій мірі большевиків. Антанта не може допустити до оружного конфлікту між Україною і Денікіном також з цеї причини, що такий конфлікт бувби зародом нових воєн на сході, до яких певно вмішаласяби Румунія і Польща.
Все говорить за цим, що між Україною і протибольшевицькою Росією мусить прийти до порозуміння, а принайменше перемиря. Як уложаться будучі відносини між Україною і Великоросією цего ніхто нині предвидіти не в силі. Найкращою розвязкою цего питання є признання независимости української републики, яка зєдинилаби в собі всі українські землі. Здійснення цего ідеалу цілого українського народу, найкрасше запевнялоби мир, лад і культурну пpaцю на сході Европи.
Вперед!
12.09.1919