Потребу вакаційних осель чи півосель витворили житєві обставини та суспільний лад великих міст. По селах і малих місточках вакаційні оселі чи півоселі зовсім не істнують — бо їх там не треба. Сільська чи маломіська дитина живе свобідно на свіжім воздусі, живиться природно цим, чого вимагає у свому розвиткови її орґанізм. Там рух і фізична праця стоять у десятикратно більшім відношенню до науки, чим у великоміської дитини.
Дитина великого міста потрібує руху на свіжому воздусі. Уроджена і хована в мурах, дихає від рана до вечера опарами каналів, димом фабричних коминів та пилом незамітаних вулиць. Заголомшена гуком всяких варштатів і робітень та вереском многотисячного людського муравлиска — бажає вона бодай на малу хвилину в році, а особливо в добі літної пори вирватися із цего осередка свого єствовання, із цего туземного пекла. Дитина бажає вільного простору, бажає серед негамованої нічим природи забути на якийсь час про всі скорботи і злидні. Вона бажає відітхнути повною грудию, тішитися красою гарних краєвидів, гуляти радісно по зелених левадах, вдихати повною грудею розкішні аромати лісів та рибонькою іграти у хрустальних струях рік і потоків.
Вакаційна оселя має отже бути для дитини оазою повною свободи і радости, островом який поринає серед моря сміху і соняшного світла.
Як з одного боку вакаційні оселі чи півоселі є протиставленням школи — так знова з другого боку становлять її доповнення. Так, як школа стремить всякими способами до цего, щоби дитина придбала собі певну скількість знання, яке буде для неї потрібне у будучому життю — так знова вакаційна оселя звертає головно увагу на це, що школа трактує дуже легенько, а саме на фізичне виховання дитини. Як в школі головним середником науки є книжка — так на вакаційній оселі головним середником виховання є забава. Як в школі царить тишина і повага, так навпаки на вакаційній оселі повно гамору і сміху. Одно тут спільне, а се: особа вихователя, себто і учителя учительки!
Так як в школі, так і на півоселі мусить учитель чи учителька стати у свому гурті найстаршою дитиною, мусить приноровити спосіб свого думання до висоти діточого світогляду, мусить — коли бажає осягнути бажані успіхи — і жити життям дитини.
Як в часі науки в клясі мусить бути найповажнішою особою, так знова в часі забави — найвеселіщою провідницею чи провідником свого гуртка.
Девізою фізичного виховання являєтся принціп: "в здоровому тілі здорова душа" — бо де є сила, там і воля сіяє.
Не буду тут вичислювати дидактичні правила, якими вихователь стремить до наміреної ціли, бо це переходить обсяг цеї дрібної розвідки, що має поінформувати ширші круги нашої суспільности про суть і значіння та про потребу осель чи півосель, які є школами фізичного виховання для нашої дітвори.
Для кого школа чи оселя або півоселя становлять тільки спосіб заробковання, кого не зацікавить життя дитини у всяких його проявах, хто не вміє аналізувати діточої психіки — той ніколи наміреної ціли в науці чи вихованню не осягне.
На жаль однак, не було у нас цего року таких осель. На їх недостачу зложилися всякі причини, про які не згадую, бо вони всім аж надто звісні. Одначе щоби бодай в частині вийти на зустріч у творенню радости і втіхи українській дітворі міста Львова, потворено при всіх приватних українських школах, які щасливим трафом находяться на периферіях міста вакаційні оселі, які бодай в частині старалися дати дітворі це, що дає справдішня оселя.
Всіми українськими півоселями підкувалася окрема українська секція краєвого комітету "Діти на село", якої головним речником і керманичем був о. Лициняк враз з п. судією Сельським, що був адміністратором і секретарем секції.
Вперед!
09.09.1919