Доріжня всіх средств до життя в Галичині, в цім майже чисторільничім краю, відома віддавна, але тепер стає просто невиносима. Галицькі міста, а головно їх бідне робітниче й урядниче населення голодує безнастанно. Якби не поміч Америки, наш край бувби тепер знищений голодовим тифом.
Львів — столиця краю — відчуває цю страшну нужду найбільше. Недостача і доріжня мешкань, цілковита недостача вугля і дерева, пусті торгові площі, недостача муки, товщу, цукру і инших найконечнійших средств до життя. Страшна, нечувана доріжня і високі ціни обуви й одіжи все те важким тягарем лягло на бідне львівське населення.
Маґістрат занятий високою дипльоматичною політикою. Він дивиться на все, якби крізь пальці, не має часу занятися найживотнійшими інтересами людности. Що більше, маґістратські потентати та люди, звязані з маґістратом, нетільки що не стараються за придбання відповідних достаточних споживних средств для міста, але й того, що є в маґазинах, не пильнують.
Відома є афера з цукром шефів міського апровізаційного департаменту радників Плятовського і Квятковського, яка принесла сотки тисяч корон шкоди. Відома є продаж солонини з міських маґазинів на мило і зігниття бараболь в тих маґазинах тоді, коли у Львові панував просто голод. Відомі є широко в місті нові афери різників — радних міста Львова, Кoтoвича і Мокшицкого.
Все те уходить безкарно, або кінчиться на слідстві. Маґістратські орґани, які повинні контролювати розділ споживчих средств, самі дуже часто занимаються тим розділом та роблять золоті інтереси з картами і лєґітімаціями споживчими, про що широко доносила львівська преса.
На головному двірци знов вкрадено кілька ваґонів цукру. В справу цю вмішані такі поважні фірми, як Штадмілєра і Бачевського та богато з інтеліґенції. Крадіж та харчова лихва стали нині страшною суспільною хоробою. У Львові це страшний боляк, який треба конче як найскорше paдикально зоперувати.
Львівський маґістрат, який в першій мірі є до цього покликаний, здається, не думає над цею справою поважно. Не має до цего ні охоти, ні часу. Тимчасова мійська рада занята "дипльоматичною" працею і на комунальну політику не має часу. Львівський маґістрат це ніби якесь міністерство закордонних справ, а пан Найман ніби якийсь "міністер". Що його може обходити хліб, мука, мясо, сіль, цибуля, смалець, бульба, вуґоль? Він "політик" і "дипльомат".
Тимчасова міська рада, іменована, а не з вибору спокійно дивиться на ту господарку. Поважнішої критики маґістратської господарки тут не почуєш. Вона не виступає так, як требаби, бо це може "непатріотично". А впрочім деякі члени цеї ради — самі в тім заінтересовані, ось як різники, пекарі, каменичники, торговці і т. д.
Тільки маґістрат, який вибере міська рада, що вийде з вільного, загального вибору всіх горожан, зможе покласти кінець злочинній скандальній апровізаційній господарці у Львові.
І за таку раду міста повинно боротися львівське населення без ріжниці народности, коли хоче увільнитися від голодової смерти, яка йому загрожує. Без нової міської ради, опертої на волі і контролі всього населення, не буде у Львові порядку. Лихварі-паскарі — будуть далі безкарно гуляти та визискувати безборонне населення.
Вперед!
07.09.1919