(Відозва).
До Вас, верхівля й провідників польського народа звертаємось отсим в справі мученого нашого селянства інтеліґенції й духовенства!
Із великим співчуттям читали ми Ваші твори, де ви представляли виленські й московські тюрми й гачки з ланцюгами-кайданами в Сибірі. Ми подивляли й подивляємо Вашого Ґротґера чи других артистів малярів, що представляли нічні арештування, відлуку й плач жінок і дрібних діток при домашньому огнищі або під решіткою тюрем. Тому сподіємося, що Ви зрозумієте нас і тому до Вас звертаємося.
Знайте: від багато місяців вже мучаться тисячі наших чистих душею селян, слуг — урядників і священиків. Минула весна, літо — жниво минає, а ось і осінь, а вони не бачили й не бачать сонця по норах бриґідок, по тюрмах на Казимирівському й по инших, здалека від жінки й діток, що чудною українською піснею й жалем виливають біль душі. Тисячі з їх вернуть може тільки на це, щоби їх вскорі поховати як цих Ваших, що мучилися по Шпільберґах і инших бастіллях. Чиж це ціль, чиж це мета, чиж це завдання Польщі! Тямте! Пропасть викопається непроглядна, вічна, коли на донос низких людей мучаться наші найкращі. Тямте, їхні діти-нащадки, переказувати-муть потомкам оце страхіття, що тепер діється. Тямте, вони всі караються по ваших тюрмах-казаматах за любов до свойого Народу, до Рідної Країни!
Про їх писатимуть наші поети, наші артисти-малярі зображуватимуть їхні терпіння, їхні муки, так як Ваші поети й мистці це робили!
Тямте це й завчасу зверніться до Ваших людей, щоби вглянули в нужду-пекло, покарали донощиків а чесноті признали свободу. Скажіть їм, своїм людям: "Досить поневіря! Схаменіться, будьте люде! Переведіть уже раз не слідство, й коли в Вашому розумінні винен — карайте, а не мучте людей непевністю вижидання, а коли невинний, дайте їм те сонце, що його людина так потрібує.
Зробіть це! Не кажіть, що десь-там наші Ваших мучили. Прослідіть це основно! Не забувайте, що навіть львівські польські часописи подали ймення одного з Ваших визначних інтеліґентів, бо поважаного колись адвоката, що сам водив під шибеницю стокільканацять ним засуджених наших селян, яких австрійські власти вже по смерти узнали невинними й велів себе навіть фотоґрафувати під шибеницями. (Гл. хочби Gazet-y Codzienn-y з 3. листопада 1918 р.)
Вгляньте в це діло Ви поети, мислителі й артисти й зробіть бодай це, щоб приспішили слідство, тимбільше, що від 3 вересня обовязує Вас закон варшавського сойму, що арештованого муситься найпізніше до 48 годин переслухати й коли невинний сей час пустити. А коли й караєте, то хай пустять бодай двічі на сонце й їсти хай дадуть тай дозволять бачитися з жінкою й діточками, що сотки їх щодень ідуть далекими шляхами під нові бастілі, ті гроби поєднання народів.
Ждемо Вашого слова!
Кружок української інтеліґенції що гуртується біля "Нової Ради".
Нова Рада