Похорони Укр. героїв, полк. Вітовського і четаря Чучмана в Берліні.

Дня 14. VIII. ц. р. виряжала українська громада в Берліні двох лицарів-козаків України в останню далеку дорогу. Виряжала їх гарно і достойно, як це й годить ся українській суспільности.

 

Найкраща церква в Берліні, церква Св. Гедвіґи, куди перевезено тлінні останки погибших гepoїв, була ціла вкрита жалібними чорними драперіями, прикрашена зеленими лаврами і тріючими канделябрами, серед яких ярко червоніли дві червоні китайки козацькі, що вкривали дві однакові, металеві домовини з дорогими останками. На китайках сторчали дві козацькі шапки з козацькими чубами і козацькі криві шаблі, а крім них полк. Вітовському покладено в головах полковницьку булаву, як визначнoмy мужеви України.

 

Церква була майже переповнена, бо крім укр. громади в Берліні прийшло на похорон багато місцевого німецького населення, якому рідко доводилось бачити такі похopoни. Явились рівнож офіціяльні відпоручники чужих держав і корпорацій, а в тім числі: два представники нім. уряду закордонних справ, литовський військовий делєґат кап. Ходаковський, від братів Білорусинів посол Заяць й Захарко і відпоручннки німецького тoв. акц. "Luftschiffreederei". Від укр. посольства в Берліні прийшли як офіціяльні відпоручники: секр. пос. Козій з другими членами посольства, крім цього два відпоручники від Укр. Війська з Відня разом з братом погибшого чет. Чучмана, відпоручники Укр. Червоного Креста, Укр. військової місії і Укр. фінансової місії в Берліні.

 

Вінців назбиралось до 20-ти більших і менших, —між тим вінець від білоруського посольства, від нім. уряду загр. справ, від "Luftschiffreederei" й по одному або два вінці від всіх згаданих укр. інституцій і від брата чет. Чучмана. В останній хвилі прибула також з Зальцведеля делєґація від укр. полонених козаків зі своєю капелею і хором.

 

Торжественне богослуження і "Со святими" відправив місцевий парох, куратор Руст в асистї двох других священиків, в супроводі місцевого церковного хору. Богослуження в церкві закінчило укp. "Святий Боже", яке гарно підспівав хор полонених козаків зі Зальцведеля. З церкви, перед якою зібралось чимало фотоґрафів, журналістів й народу, рушив жалібний похід на центральне кладовище йдучи майже цілу годину поважно і величаво головними вулицями Берліна, серед яких сумно гомоніли звуки укр. "Святий Боже" і похороннього маршу "Ви жертвою".

 

На центральнім кладовищи задержався похід перед каплицею, в якій винанято для покійників місце на 2 літа. Над домовинами покійників промовив перший священик куратор Руст. Хоча я чужинець, то мимо цього слова випливали йому так тепло, з таким пієтизмом для покійників, як героїв, з такою пошаною для укр. народу покривдженого і борячогося за свою волю, що мабуть і укр. священник не мігби краще промовити. За ним пращав дорогих, незабутніх покійників відпор. посольства Козій в імени укр. держави і ат. Коссак від укр. війська, а вкінці білоруський посол Заяць.

 

Огнисті слова цього посліднього промовця білоруського — це пекуча скарга на страшну кривду і несправедливість, яку роблять Україні і її найблищим братам Білорусинам ненаситні сусіди і імперіялістичні політики антанти.

 

Його слова, це болючі перли сльози жалю за тими всіми героями українськими, що в боротьбі за свою і їхню волю вже полягли та ще й поляжуть. Ця горяча промова, яку промовець закінчив зі слезами в очах і клячучи з пієтизму для покійників, — це голос протесту проти усіх насильств, які Україні і Білоруси приходиться під цю пору зазнавати від сусідів-ворогів а одночасно й вислів горячої симпатиї до укр. народу, як до найблисщого брата і приятеля Білорусинів. Мабуть і покійні герої почули цей голос і легше їм буде спочивати, знаючи що український народ не сам і має за собою ще більше щирих й сердечних друзів. По промовах подивував пар. Руст всім чужинцям на участь в сумному обряді, укр. хор відспівав ще "Святий Боже", "Боже великий, Єдиний" і "Ще не вмерла Україна", почім домовини зложено в каплиці, де покійники серед зелених і рожевих вінців будуть спати вічним сном, овіяні сподіваннями всього народу, про красшу долю та ждати на поворот в рідню, вольну землю.

 

[Український прапор, 30.08.1919]

 

30.08.1919

До теми