Ранений брат.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться

Заплакана мати!

Шевченко.

Угорська Україна — це справді ранений віковою мадярщиною брат, а під цю пору вона ще в гіршому стані, ніж ранений брат. Йому пощастилося правда лежати в шпиталі хоч не в свому, але — в сусідському — сусіда доброго і так нам близького — Чеха. Брата цього можна в кождій хвилі і в день і в ночі відвідувати; але відвідують його всі, лише не ми, котрих обовязком є обійняти найменшого брата. Відвідує єго чорна сотня, яка править панахиду над усім, що українське.

Від 1. падолиста 1918 р. на Угорській Україні — одно стремління: злучитися з Україною, що і проголошено на народнім зібранню в Густі. Коли ж одначе не пощастилося із-за малих сил провести це проголошення в діло, і одну часть Мармароського Сиготу зайняли Румуни, другу частину Угорської України, по проголошенню влади рад на Угорщині мирова конференція прилучує до Чех і дає ім мандат на зайняття, — зневірюються провідники і опускають зневірені в кращу долю руки.

В піснях наших оспівується смерть козака в степу та як над умираючим крякає гайвороння. Так і на Угорську Україну злетілося все гайвороння, котре б радо видовбало очі та розшарпало тіло українського народу. Вина, що гайвороння туди злетілося, потрохи й наша, але що воно очі клює раненому ще і тепер — це вже вина наша і нічия друга.

В мент, коли Угорську Україну прилучили до Чехословацької республіки, в Празі не мали ми симпатії, а коли прихильно відносилися до нас, то лиш тому, що ми являлися тоді природними союзниками проти Поляків. Що це за Угорська Русь, який це народ, яка в него мова, Чехи не здавали собі з сього справи. Скористало тоді чорне гайвороння, яке злетілось в Прагу, щоби жиру роздобути: воно, як правні заступники "єдиного неділимого руського народу", перейняло власть в свої руки на Угорській Україні.

Вядають вони дві часописі "тижневик" "Русская Земля" в Ужгороді та дневник в Прашеві "Slovensky Vуhod" — в половині словацький, а в другій половині "руський". Виглядало би на перший погляд, що там справді така словацько-москофільська приязнь. Але ні. Я говорив з проводирями Словаків і вони недвозначно сказали мені, що заприязнились, бо ні з ким було їм заприязнюватися, і наче б то Українці резиґнують з Угорської України.

Розібрати мову названих часописей чимала трудність, хиба розібрали-би її в якому хемічному інституті, бо славісти цього не зможуть. Що це за макаронізм, показує критика д-ра Висоцького — москвофила (!) в "Slovensky Vyhod'-i" з дня 3-го серпня, де він каже про мову тижневика "Русская Земля": "мови цієї ніхто не розбере, ні учений славіст, ні знаток руських діалектів, ні знаток санскрита, не розуміє її і сам редактор", не то має зрозуміти народ, для якого тижневник цей призначений.

Ворожий нам в очі вітер віяв в Празі, коли діставали Чехи власть, та богато в Чехів тепер погляди змінилися на українську справу завдяки праці самих Чехів при акомпаніменті Української Республіканської Капелі.

Тепер цеї хвилі не можемо занедбати, не можна віддати на наругу тих, котрі нам ріднісенські брати, та лиш нещасливі.

Тут на чужині богато української інтеліґенції, чимало на Угорській Україні, тай Угорська Україна стала тепер захистом нашого селянства, яке сотками утікає перед польського пацифікацією. Богато з них вступило в чеську армію під українським прапором, а ще більше розбрелося по селах та заробляє на прожиток. Збігців всіх там буде понад тисяч три.

Пора направити нам хиби, вигоїти рани в брата, перш за все видавати там дневник, або перенести "Український Прапор" туди, де він справді повинен повівати. Видавати часопис у Відні для Угорських Українців, теж саме що видавати часопис на нашій кулі земній для Марса і про події на Марсі.

Негайно треба відіслати молодих енерґічних людей видавати часопись на місці, яка сповнить велике завдання. Повіє оживляючий весняний вітер по цілій Угорській Україні і не лишень ранений одужає, але і піднесе духа тих, котрі утікають з Галичини — з польського раю.

На Угорській Україні важне тепер питання шкільництва, і може би наші компетентні чинники подбали в Празі, та щоби і це рішення через оспалість нашу не випало на нашу некористь. Чорна сотня тепер задумує видавати букварі для народних шкіл, на такім же язичію, як і "Русская Земля", шукає руських учителів та закладає курси руської мови. З нашої сторони нічого не робиться.

Поле для праці гарне, лише — спішити, не марнуючи ні хвилиночки часу.

Воля