Золочів, 15 липня.
Минаючи вкриті зеленню села на Шляху Золочів—Підгірці в напрямі Бродів, біля підгорецького бровару, прочитаєте на орієнтаційній таблиці напис "Пліснисько", колись Пліснеськ.
Населення довколишніх сіл знає, що тут було колись "городище". За народнім переказом ночами над ним показувалася біла княжна Олена. З цього городища, серед чудової околиці, залишилися досі високі, порослі травою вали й глибокі та широкі ровища. На найвищому горбку, в ліску, стоїть пам'ятковий хрест із написом про визволення від большевиків 1941 р.
Туди на чарівні простори ходив частенько підчас свого побуту О. Новаківський, щоб насолоджуватися їхньою красою (літо 1923 р.).
На Пліснеську побував великий патріот І. Вишенський, переходячи з Волині на гору Афон і мабуть тут написав декілька зі своїх палких листів, що чотири з них знайшов у тутешньому манастирі І. Франко (гл. І. Франко: "Іван Вишенський, його час і письменська діяльність")
Двічі відвідав Підгірці Я. Матейко, учитель Новаківського, а десятки років наперед приїздив сюди з Крем'янця юний Ю. Словацький, щоб оглянути місце побуту свого діда, де він був управителем дібр.
В часі світової війни — як подав хронікар підгорецького замку Грабіковський, побували в тутешніх околицях три цісарі: Карло, Вільгельм і Микола, але їм історія Пліснеська була чужа й невідома.
До дослідження Пліснеська та заінтересування ним причинилися два факти: згадка про нього в поемі невідомого автора з 12-го сторіччя і високі вали та численні знахідки, що досі залишилися.
Вперше згадується Пліснеськ у "Слові о полку Ігоря". Одному з них, Святославу, снився дивний сон, що "Всю нощъ съ вечера бусови прани взграяху у Плѣснъска на болони бѣша дебрьски сани и несоша ї къ синему морю". Ця згадка вповні відповідає назві, що досі задержалася й визначає найменування площі городища й присілку, який лежить у стін замкової гори. Луг, що його називає населення "оболонням", розположений на схід від Підгорець. Колись займав він велику площу; сьогодні залишилася з нього тільки маленька частинка.
Вдруге згадується Пліснеськ у Київському літописі (Галицько-волинський літопис, І. т., ст. 85, вид. Тиктора), 1188 р. нападає на цей город-кріпость на рубежах Галичини Роман Мстиславич, князь волинський. Галич був завойований тоді мадярами й він хотів скористати з нагоди та завернути північні окраїни галицького князівства. Однак це йому не вдалося, бо галицькі бояри разом із мадярами город відбили.
Третій раз згадує Пліснеськ "Галицько-волинський літопис т. II., ст. 8.". Після перемоги над мадярами князь Данило пішов 1233 р. походом на Пліснеськ, відбив його в бояр Арбузовичів і повернувся до Володимира над Бугом.
Стародавній город був розположений близько 1 км. від теперішніх Горішніх Підгорець.
Високі вали й могили давко манили дослідників. В першій половині 19. сторіччя провели тут розкопки: В. Компаневич (1810) та графи Дзялинський і Ржевуський (1833). Вони розкопали декілька гробів і знайшли чимало знахідок, головно предметів щоденного життя і монет. В третій чверті XIX. сторіччя значні розкопки перевів проф. Зємєнцький. Він розкопав коло 20 могил і знайшов тут рештки печей, бронзових перстенів, відро, тощо. Інший дослідник Шанявський розкопав дві могилі, Гадачек (1905—1907) внаслідок своїх розшуків дійшов до переконання, що княжі тереми були дерев'яні. Знов же інший дослідник, Моравський, на основі своїх розкопок (1847) твердить, що крім цього були на Пліснеську й муровані споруди. Доказом цього були знайдені ним румовища цегол. Він здогадується, що замок згорів, на що вказує верства жужлю, вугля й костей. Цей останній дослідник залишив плян розположення твердині, який у своїй брошурі про Пліснеськ використав Б. Гошовський (гл. Календар Червоної Калини, 1938 і окрема відбитка).
Особливо цінними знахідниками були могили зі своїм змістом.
В одній з них знайдено кістяк чоловіка, в другій жінки. Біля чоловіка лежали залізний топірець, варяжський меч, між останки кованих залізом відер, хрестик, а коло жінки скляне намисто, золоті й срібні перстені, дерев'яний посуд, браслет, прясличка і сережка. Згаданий меч був окрашений золотим і мідними інкрустами. Подібних могил розкопано, або розорано чимало. Кілька з них залишилося ще в північно-східній частині, в ліску.
Згадані могили походять з часу патріярхату, коли по смерті чоловіка спалювано й жінку й хоронено їх разом, а в гробовищах складено їхні предмети щоденного вжитку. Інші походять в часу частих боїв за город, вони пізніші.
Варшавські дослідники знайшли тут підчас розкопок (1938 р., вересень) одну вaзy, ліплену ручно з узорами, виконаними пальцем. Крім цього тоді ж знайдено інші предмети: кусні кахель, багато залізних виробів, наконечники стріл, монети й ікли кабана.
На велику спільність знахідок натрапила археологічна комісія під проводом нашого відомого археолога, проф. Я. Пастернака. В результаті розкопок за допомогою дев'яти ровів довжиною від 25—150 м. досліджено верству землі, глибиною в півметра й стверджено, що пліснеське городище існувало від 9 століття, а час його занепаду припав на 13—14 століття.
Площа давнього Пліснеська займає великий простір: проф. Пастернак порівнює її величиною до крилоської коло Галича.
Головна частина городу, була розташована в південній частині горбовиння. Він був обведений від глибокої дебри з півдня одним, а з півночі, звідкіль був легкий доступ до міста, двома високими валами та глибоким ровом посередині.
На півночі було передмістя, обведене трьома меншими валами, віддаленими від себе. Подвір'я, як виказали розкопки — було виложене дрібними камінцями, що походили з поблизької дебри. Рештки печей і горен, які тут знайдено, свідчать про існування оселі й матеріяльної культури високого рівня.
Положення Пліснеська під оглядом оборонности — першорядне. З півдня і півночі окружають його глибокі дебри, з заходу мочари. Треба було укріпляти тільки східню частину горбовини.
Пліснесько становило колись одну ланку в ланцюзі багатьох твердинь, що до них належали: Гологори, Колтів, Ушня, Ремезівці та інші. Цей ланцюг тягнувся здовж Гологір і Вороняк та був заборолом проти наїздів із волинських, північних рівнин.
Досі в усіх згаданих місцевостях є ще менші, або більші сліди існування замчищ. Про Гологори, неіснуючий сьогодні город, згадує літописець Нестор під 1098 р. Одначе найбільшим із них був Пліснеськ. Його зруйновано, як це визначує проф. Пастернак в 13—14 стор., знов же автор книжки про підгорецький замок, Кричинський, подав точну дату: 1241 р. Ця дата найправдоподібніша. Як говорять слова, наведені вище з "Галицько-волинського літопису", Пліснеськ існував ще 1233 р., в часі міжусобиць між кн. Романом і боярами Арбузовичами. В 1240 р. Батий, взявши Київ, пішов на Волинь і Галичину. За словами літопису, тоді зруйновано багато міст "им же нѣcть числа», між ними мабуть і Пліснеськ. Це сталося зимою, або весною 1241 р.
Біля Пліснеська й на самій площі давнього городу знайдено чимало крем'яних предметів, які свідчать про існування людських осель на тутешніх просторах в кам'яну епоху: скребачки, різці, подвійні різці, проколки, наконечники стріл, сокири, тощо. Вони цілковито подібні до тих, що їх знайдено і в Старому Кодаку, біля Дніпропетровська та в Пушкарівській і Мізинській стоянках Чернигівської області.
Крім цього старі монети потверджують існування тут людської оселі на сотки літ перед заснуванням Пліснеська, нпр. гріш в часів Констанитина Великого (4 ст. п. нар. Хр.), як доказ державних зв'язків наших прапредків із Візантією.
В останніх роках перед цією війною заінтересування Пліснеськом зросло помітно й стало традицією, головно серед молоді.
Львівські вісті
16.07.1944