Невтомний працівник.

(Пам'яті д-ра Яреми Малиса)

Львів, 13 липня.

Бувають люди, що їх справжню вартість в життю спільноти оцінюємо якслід тільки після їх смерти. Знаємо їх від десятків років, зустрічаємося з ними, буває, щодня, чито у фаховій, чи в громадській роботі, а в дійсності цих близьких товаришів не знаємо і їх часто не доцінюємо. Так до них ми вже звикаємо, що вони займають своє місце, виконують свою більше чи менше важливу роботу, виконують її добре, якслід, ми впевнені, що довірене їм діло в надійних руках, ми так звикаємо до цеї "буденної" появи, що тільки невблаганна смерть виказує нам наявно, що відійшла людина цінна, вартісна, небуденна. Такою людиною був покійний д-р Ярема Малис.

Якщо можна би одним словом визначити характер покійного д-ра Я. Малиса, то це слово звучало би: Праця. Від самого дитинства до самої смерти! Праця над самим собою при набуванні знання й вмілості, праця як лікаря, як громадянина для спільноти. Праця невтомна, що не припинялася ні на хвилину, не залежала від ніяких умовин життя, які декілька разів основно змінялися. Працею, що "єдина з неволі нас вирве", жив д-р Я. Малис, вірив в неї; працею виповнив усе своя життя.

Історія його життя не має яскравих картин боїв, перемоги чи упадку; вона, можна сказати, доволі сіра, безколірна. Пильний, талановитий син селянської хати сонячного Поділля до вибуху першої світової війни закінчив Він чотири семестри медичних студій. У воєнних роках помагав в рідній Чортківщині в боротьбі з інфекційними хворобами. Пізніше доля закинула Його у Східну Україну, працював Ярема там в різних лікарнях Полтавщини, Київщини і Переяславщини. Там і одружився! Думав докінчити медичні студії в Києві та залишитися там на постійне життя. Але занадто важке було життя за червоною стіною і Покійний вернувся в 1924 р. у вужчу батьківщину, хоч і тут жити не було легко. Одначе пильна, наполеглива праця помогла йому, порівнююче легко, здобувати фахове знання. В тому часі, 1925—28 рр. був покійний головою Медичного Гуртка і Студентської Громади в Кракові. Тоді виявився він як гарний провідник молоді з ясною думкою, гарячим серцем і певною вірою в майбутність. Коли опісля одержав лікарський диплом, працював д-р Я. Малис дальше, здобуваючи спеціялізацію хірурга-оператора. В тодішніх умовинах була це для українця справа нелегка, вимагала незвичайного знання, пильности та витривалости. У 1934 р. переїхав д-р Малис вже як хірург-спеціяліст до Львова і став рядовим ординатором "Народної Лічниці", що тоді ще не мала свого шпиталю. У 1936 р. став покійний асистентом-ординатором Українського Шпиталю у Львові.

Д-р Я. Малис працює дальше, виконує зразково обов'язки ординатора. Одночасно поглиблює своє знання, працює в Лікарськім Товаристві як член Виділу, пише статті для "Лікарського Вістника", находить ще час для роботи в рідношкільній організації і в Батьківськім Комітеті української гімназії. У 1939 р. при змінених умовинах, завдяки свому глибокому знанню стає асистентом, а швидко й доцентом хірургії Львівського Медичного Інституту. У 1941 році обіймає місце керівника хірургічної клініки у Львові. Праці прибавилося, прийшла широка педагогічна робота з студентами — молодими лікарями. Д-р Малис пірнув тоді цілком у роботу, днував і ночував у клініці, часом як єдиний повноцінний хірург. Не залишив наукової роботи, працював до останньої хвилини над питанням газової гангрени.

Невблаганна смерть забрала Його в розквіті сил, Його — завжди життєрадісного, усміхненого, бадьорого, повного віри в перемогу правди, в кращу майбутність! Помер у Львові в своїй клініці.

Такі люди, як пок. д-р Я. Малис записуються блискучими, яскравими буквами свого прізвища в історії народу. Це не провідники, не вожді. Але це люди, що своєю невтомною працею будують — камінь за каменем — тривалі мури національної культури й науки та загально-людського поступу.

Львівські вісті