В історії народів читаємо, що коли грозила якому народови чи там його державі грізна небезпека зі сторони ворога, тоді передові державні мужі та армія настановляли власть одного чоловіка над військом і народом. Того чоловіка називано диктатором від латинського слова diсto- т. зн. приказувати. Вся повна власть військова і горожанська переходила до рук одного чоловіка себто диктатора; — у старинних Римлян був він паном життя й смерти всіх горожан і війська держави.
Проголошенням диктатури можуть бути — також внутрішні причини, як гроза революції, бунту, дезорґанізації влади і т. д. По проломі Поляками нашого фронту 15. мая — розпочався знаний всім відворот нашої армії. З кождим днем меншала територія нашої західної держави. Ми опинили ся майже на останнім клаптику нашої землі. Вітчина опинилася у великій небезпеці, і тоді заволоділа нами одна думка, проголосити Диктатуру на Західній Области УНР., щоби ратувати від загибели рідну країну. І так сталося! В нас проголошено Диктатора в особі президента нашого парляменту Української Національної Ради — дра Евгена Петрушевича.
На час проголошення диктатури — він одержав повноту всіх прав, які прислугують начальникові держави.
Треба виразно ствердити і підчеркнути, що установлення диктатури у нас не було ніяким замахом державним, себто що тєперішний диктатор не присвоів собі насильним способом своєї власти. Др. Петрушевич не усунув насильно правительства, тільки правительство передало йому на час тяжкої воєнної крізи ту владу, яку воно виконувало на основі нашої державної конституції. Наш диктатор є отже законним повновластником правительства, його повновласть є відклична; коли збільшиться наша теріторія, наш фронт воєнним скріпиться ще дужше, тоді повернуть нормальні відносини, поверне до своєї влади державне правительство в імовірно новім вже особистім складі.
Се одна так сказати-би половина влади диктатора. Друга половина се ті справи, які прислугували Виділови Української Національної Ради, а саме представництво держави на зверх, право іменування всіх начальників центральних державних урядів, право помилування присуджених судовим вироком на смерть і т. д.
Власть диктатора двояка: військова і цивільна. Диктатор найвисший вожд війська і йому підчинені всі військові власти безпосередно. Невиконання його приказу потягає за собою всі наслідки військового непослуху.
Він має також всю цивільну адміністрацію у своїх руках, яку перше виконували поодинокі державні секретарі, отже: завідування внутрішними справами, заграничними, судовими, просвітними, і т. д. З огляду на те, що Державний Секретаріят не фунґує і поодинокі секретарі передавши свою власть диктаторові не урядують а безпосередне завідування ресортами державних справ для диктатора було-би неможливе хочби з огляду на недостачу часу, тому для тих ресортів диктатор іменує своїх уповажнених і так: уповажненого для внутрішних справ, заграничных справ, і т. д.
Польські часописи доносять, будьтоби населення Зах. Обл. УНР. було невдоволене з проголошення у нас диктатури.
З повною свідомістю підчеркаємо і твердимо що українське селянсьтво, робітництво і інтеліґенція в краю з одної а армія на фронті з другої сторони, приняли назначения диктатора, як одинокий вихід із скрутного положення. Наслідки проголошення диктатури не дали довго на себе ждати. Належить вказати хочби на той великий підйом народа, який з подвоєною силою кинувся до святої боротьби, за визволення рідного краю.
Стрілець
09.07.1919