В історіі народів читаємо, що коли грозила якому народови чи там його державі грізна небезпека зі сторони ворога, тоді передові державні мужі і армія наставляла власть одного чоловіка над військом і народом. Того чоловіка назвали Диктатором від латинського слова дікто т. зн. приказувати. Вся повна власть військова і горожанська переходила до рук одного чоловіка себто диктатора, у старинних Римлян був він паном життя і смерти всіх горожан і війська держави. Проголошенням Диктатури можуть бути також внутрішні причини як гроза резолюціі, бунти, дезорганізація влади і т. д.
По проломі Поляками нашого фронту 15 мая розпочався знаний всім відворот нашоі арміі. З кождим днем меншала теріторія нашої Західноі Области У.Н.Р. Ми опинилися майже на останнім клаптику нашоі землі. Вітчина опинилася у великій небезпеці.
І тоді всі були одноі думки, проголосити диктатуру на Західній Области У.Н.Р., щоби ратувати від загибелі рідну Краіну.
І так сталося! В нас проголошено Диктатора в особі президента нашого парляменту Украінськоі Національноі Ради Д-ра Евгена Петрушевича. На час проголошення Диктатури він одержав повноту всіх прав, які прислугують начальникови держави.
Треба виразно ствердити і підчеркнути, що установлення Диктатури у нас не було ніяким державним замахом, себто, що теперішний Диктатор не присвоїв собі насильним способом своєї власти. Др. Петрушевич не усунув насильно наш парлямент — Національну Раду і правительства, тільки Виділ Національної Ради і правительство передали йому на час тяжкоі воєнноі крізи ту владу, яку вони виконували на основі нашоі державної конституціі. Наш Диктатор є отже законним повновласником Національної Ради і правительства, його повновласть є відклична; коли звільниться наша теріторія а наш воєнний фронт скріпиться дуще, тоді повернуть нормальні відносини, поверне до своєї влади державою Національна Ряда і правительство імовірне в новім же особистім складі.
Власть диктатора двояка: військова і цивільна. Диктатор найвисший вожд війська і йому підчинені всі військові власти безпосередньо. Невиконання його приказу потягає за собою всі наслідки військового непослуху. Він має права, які прислугували Виділови Украінськоі Національноі Ради, а саме представництво держави на зверх, право іменовання всіх начальників центральних державних урядів, право помилування присуджених судовим вироком на смерть і т. д.
Він має також всю цивільну адміністрацію у своіх руках, яку передше виконували поодинокі державні секретарі отже: завідування внутрішними справами, заграничними, судовими, просвітними і т. д.
З огляду на те, що державний секретаріат не фунгує і поодинокі секретарі передали свою власть Диктаторови і не урядують, а безпосередне завідування всіми сортами державших справ для Диктатора було-би неможливе, хочби з огляду на недостачу часу, тому для тих ресортів Диктатор іменує своіх уповажнених: і так уповажненого для внутрішних справ, уповажненого для заграничних справ, для справ шляхів, почт, телєграфів, для скарбових справ і т. д.
За диктатором осталася не тільки виконуюча але і законодатна влада, яка прислугувала правительству (видавання розпорядків) тоді, коли не можна скликати було парляменту, себто Української Національної Ради. Те право має диктатор, як повновласник правительства.
Чисто патріотичні мотиви руководили Виділом Української Національної Ради державними секретарями i презідентом Укр. Національноі Ради при уставленню диктатури, а нічо иншого. Бажання скріпити державну владу, зєдинити іі в одних руках, дати ii рішаючий вплив на військові діла держави, — се були причини, які довели до сеі переходовоі форми правління. У час великоі народньоі трівоги треба одноі сильноі руки і швидкого рішення у кождій справі, строгого і рішучого приказу, отже треба було конче одного чоловіка, якого-би всі слухали.
І тому проголошення Диктатури прйняв весь нарід і все військо з нетаємною радістю. Благодатні наслідки Диктатури виявилися у воєнних побідах над ворогом, які йшли одна по другій тай в зриві загального народнього одушевлення і самопожертвовання в борбі з ворогом.
Та се розлютило і затрівожило польських бандитів і стали польські грабіжники через своіх агентів говорити і писати в ріжних часописах, що украінське селянство і робітництво нібито не хоче Диктатури бо залежить на тім Польщі, щоби серед нас сіяти недовіря і незгоду, щоби нас сім способом побідити. Та не буде сього, бо кождий Украінець чи то жовнір чи звичайний громадянин дасть болючу відправу тим темним духам, що бажалиби розєднати згуртований біля свого Диктатора украінський нарід тоді, коли він бореться з відвічним польським ворогом за своє національне життя.
Українські вісти
02.07.1919