На пробі балету Львівського Оперного Театру
Львів, 3 червня
Купається у травневому сонці імпозантний будинок Львівського театру. За золотим серпанком — здається — дрімає кам'яний великан, який від сорока років приносить львов’янам стільки мистецької насолоди та розваги.
Та це лише така весіння ілюзія, оманлива і грайлива, мов тихший, ніжний спів серед грізного гуркоту, в якому людина обсипує себе взаїмно залізом. Заманені тією тихою піснею мистецтва, яке незнизиме живе від віків, не зважаючи на всякі катаклізми, яке вічне — мов життя, заходим сьогодні у будинок театру.
Йдемо не тим простірним входом, куди проходять кожного вечора сотні любителів театру, де вітають їx багаті світла великого фуає, а пробігаємо швидко східцями, якими ось недавно пробіг, схилившись, музик зі скрипкою в руках, якими проходять щоденно ті, що їм дано бути жрецями богині мистецтва.
Тут шумить, мов у вулику. Який контраст до спокійного, сонячного ранку, що розлігся ліниво над нашим містом, творить ця атмосфера праці та руху.
Наша ціль простірна, висока заля, в якій відбуваються балетні проби. Маємо нагоду дуже часто подивляти на сцені наших танцюристок і танцюристів, з великою насолодою згадуємо такі вистави, як "Дон Кіхот", "Пер Ґінт", чи інші, — та не уявляємо собі скільки праці та фізичного труду вимагає підготова вистави.
Саме йде повторення проби сьогоднішньої вечірньої вистави. Чергуються групи, склади, міняються акомпаніятори. Ось і нагода побачити безпосередньо без гриму та гарних декорацій справжній танок. Скільки зручности та елястичности вимагає він від виконавця. Танцює прімабалеріна нашого балету, В. Переяславець яка крім театральних виступів виконує ще важке завдання вчительки. Ця наша неперевершена клясична танцюристка, має таку технічну досконалість, таку знамениту вимову рухів, що залишається нам лише її подивляти. Від ранньої молодости залюблена в клясичному танку, вона дотепер його лише визнає. Шкода, що не маємо змоги довше поговорити з цією нашою знаменитістю, а то скільки цікавого можна почути про мистецький шлях танцюристки, що йшов від Ленінграду через Харків і Київ аж до Львова.
Особливі теперішні обставини спричинили деякі зміни у балетному ансамблі. Не бачимо на пробі дрібонької клясички Р. Геринович, ні Сугробкіної, ні Ошкамп, нема теж відомих нам ще з-перед років з оригінальних виступів, що так дуже пропагували в нас танкове мистецтво: Оленки Заклинської чи Дарки Нижанківської, не бачимо теж знаменитого танцюриста В. Ярославцева, ні молодшого, що ставав для нього грізним конкурентом, Захарчука, ні деяких інших. Але мистецтво — вічне, та й доказом цього і живучість львівського балету. Тут виучуються нові таланти, виявляють себе нові індивідуальності.
Наш балетмейстер М. Трегубів веде саме вправи солістів. Падають щораз нові терміни, танцюристки відповідають на них щораз новим танковим рухом. Їx тіло елястичне — спроможне віддати почування. Професор-балетмайстср пильно стежить за кожним рухом танцюючих. Ось сам застиг він у динамічному русі та й знову перед вами проблема, чи подивляти його більше, як балетмайстра, чи як танцюриста.
Як танцюрист, захоплює нас щораз наново кожним своїм виступом; як балетмайстер, виховав він нові таланти, що саме підготовляються до вечірнього виступу. Ось молоденька Приймівна, яка з такою любов'ю та внутрішнім захопленням виконує кожний рух, що в її виконанні стільки грації та легкости, ось ніжна сильветка Москалевої, ефектовна Ковальчук, Сліпенька, Іванова та ще молоді танцюристки, — Кульчицька, Сарачинська, Подруцька. Мають вони теж нових партнерів-солістів: Малиновського, Бикадорова, Бурке, Рудчика й інших.
Користаємо з передишки, щоб обмінятись кількома словами з балетмайстром Трегубовом. А він хоч і втомлений, радо виявляє нам шлях львівського балету, який намагається дати нашому глядачеві гарне, естетичне переживання. Поєднуючи незнищимий класицизм з новими здобутками балету, львівський балет міг дотепер обдарувати театральну публіку монументальними картинами в дусі клясичного реалізму, здобуваючи собі високе признання і в чужих. Цим шляхом піде наш балет і в майбутньому.
Довідуємось іще, що львівський балет підготовляє на новий сезон "Лілею" за Шевченком і "Кармелюка" та покидаємо залю проб.
Новим, іншим поглядом доведеться нам зустріти сьогоднішню вечірню виставу. Розуміючи скільки труду, скільки одноманітного повторення вправ вимагає здобуття легкости у виконанні окремого руху, ще з більшим подивом глядимо на жреців Мельпомени та Терпсихори. Їx віддана праця для нашої мистецької культури, праця щоденна, професійна тим більше вартна признання, що це їх мистецтво таке химерне і живе воно лише тоді, коли артист горить.
Львівські вісті
04.06.1944