Більш ніж половина льодового покрову Антарктиди тане довкола невеликих ділянок, названих льодовиковими шельфами.
Льодовикові шельфи – це виступи континентального льодового покрову на морську поверхню. Досі вважалося, що основна маса льоду, який тане, відколюється від нього у вигляді крижин. Однак американські вчені нещодавно дійшли до висновку, що величезна його кількість непомітно плавиться під дією води, яка омиває льодовикові шельфи знизу (це так зване «базальне танення»). Команда вчених під керівництвом Еріка Ріньйо (Eric Rignot) з Університету Каліфорнії у Ірвіні уперше обчислила, яку масу льоду внаслідок «базального танення» втрачає увесь континент. Результати дослідження опубліковано в журналі Science.
Головний висновок команди Ріньйо полягає в тому, що теплі океанічні течії, які омивають шельфові льодовики, відповідають за 55% льоду Антарктиди, що розтає. Результати дослідження дадуть змогу удосконалити моделі плавлення льодовикового покрову та підняття рівня світового океану. Крім того, Ерік Ріньйо стверджує, що льодовикові шельфи відіграють ще й ту функцію, що сповільнюють дрейф континентального льоду в напрямку моря. «Якщо вони розтануть, то рух континентальних льодовиків значно прискориться», - вважає вчений.
Аналіз Ріньйо ґрунтується на матеріалі, який минулого року з’явився в журналі Nature. Тоді вчені вже виступили з тезою, що викликані вітрами океанічні течії є головним фактором зменшення об’єму континентальних льодовиків. Тепер ці дані отримали додаткове підтвердження за рахунок аналізу величезного масиву даних аеро- та супутникової зйомки, які включила у своє дослідження команда Ріньйо.
«Досі нам бракувало даних про те, як льодяний покрив взаємодіє з океаном. Тепер нам достеменно відомо, що океан відіграє значно більшу роль, ніж досі вважалося», - прокоментував результати дослідження Геміш Прічард, гляціолог з Британського центру дослідження Антарктиди у Кембриджі.
Аналіз Ріньйо показує, що понад половина льоду Антарктиди тане довкола десяти невеликих шельфів у південно-східній частині Антарктичного півострова та у західній Антарктиді. Зокрема, найактивніше цей процес відбувається біля льодовикового шельфа Гетца, а також біля шести інших шельфів у частині континенту. Три ж найбільші шельфи (Росса, Ронне-Фільхнера та Емері), які займають дві третини площі усіх шельфів, відповідають лише за 15% усього льоду, що розтає.
Мапа, що показує розташування основних шельфових льодовиків Антарктиди.
Хоча дослідження команди Ріньйо змінює уявлення про джерела потрапляння прісної води в океан, воно не стверджує, що її сумарна кількість більша, ніж досі вважалося. Адже поки деякі шельфові льодовики втрачають запаси льоду, інші знаходяться в стані рівноваги, а деякі навіть їх примножують. Автори стверджують, що їх насамперед цікавили відносини «льодовик-океан», які не зовсім адекватно відображались у існуючих комп’ютерних моделях.
Френк Паттин, гляціолог з Вільного університету у Брюсселі, зазначає, що визначення показників базального танення дозволить удосконалити існуючі моделі еволюції льодовикового покриву Антарктиди, однак найважливішим є те, як ці показники змінюються у відповідь на зміни топографії морського дна та напрямків циркуляції океану. «А це значно важче проаналізувати», - вважає вчений. Проте він додає, що такий аналіз є «дуже важливим», якщо вчені хочуть зробити точні прогнози майбутньої еволюції льодовикового покриву.
Як підсумував своє дослідження Ерік Ріньйо, «нагромаджуючи та описуючи різні дані зміни клімату, ми повільно, але впевнено будуємо точні моделі еволюції льодовиків».
18.06.2013