Правом голосу мають бути наділені тільки знаючі

Джейсон Бреннан

Хто повинен бути наділений владою: меншість чи більшість? Концентрація влади в руках меншості — при монархії, диктатурі або олігархії — призводить до зловживання владою для отримання особистої вигоди за рахунок інших. Однак при поширенні влади серед більшості, як це робиться при демократії, голос кожної окремої людини перестає мати значення, тоді як більшість голосуючих — то невігласи, упереджені та непоінформовані.

Отже, маємо дилему.

Республіканська представницька демократія намагається знайти золоту середину: стримування і противаги, судовий контроль, біллі про права й виборні представники — все це призначене для того, щоб підтримувати відповідальність лідерів перед людьми, разом з тим стримуючи дурість неосвічених мас. Загалом, ці інститути працюють добре: як правило, при демократіях люди мають найвищі стандарти життя. А якщо ми можемо досягти кращого?

Розглянемо як альтернативу політичну систему, відому як епістократія. Епістократії зберігають ті ж політичні інститути, що й представницькі демократії, включаючи накладання ліберальних конституційних обмежень на владу, біллі про права, стримування і противаги, виборних представників і судовий контроль. Але в той час як демократії надають рівне право голосу всім громадянам, епістократії за законом розподіляють політичну владу відповідно до рівня знань або компетенції.

Ідея не в тому, що добре обізнані люди заслуговують мати владу — звичайно ні! — але в тому, що решта нас мають право не піддаватися некомпетентно виробленим політичним рішенням. Політичні рішення — це висока відповідальність, а демократії довіряють ці рішення невігласам і некомпетентним. Демократії мають схильність ухвалювати закони й визначати напрями політики, привабливі для пересічного виборця, хоча той завалив би навіть початкові іспити з економіки, історії, соціології та політології. Емпіричні дослідження, зазвичай, показують, що виборці підтримали б інші політичні рішення, якби були краще поінформовані.

Виборці схильні керуватися добрими намірами, але щоб добре проголосувати, самої добросердності недостатньо. Для цього необхідні величезні пізнання в соціальних науках, яких не має більшість громадян. Більшість виборців не знає нічого, хоча деякі знають дуже багато, а деякі знають ще менше, ніж нічого. Завдання ліберальної республіканської епістократії — захист од недоліків демократії шляхом зменшення впливу найменш поінформованих виборців або збільшення впливу найбільш поінформованих.

Існує багато шляхів установлення епістократії — деякі з них можуть виявитися дієвішими за інших. Наприклад, епістократія може не надавати громадянам права голосу, поки вони не складуть тест на базові політичні знання. Може наділити кожного громадянина одним голосом, але надавати додаткові голоси тим, хто складе певні тести або надасть певні документи про кваліфікацію. Може ухвалювати всі законопроекти через звичайні демократичні процедури, але наділити експертні групи правом ветувати погано складені законодавчі акти. Наприклад, рада економічних експертів може мати право накласти вето на закони з регулювання орендної плати, а Верховний суд може накладати вето на закони, що порушують Конституцію.

Або ж епістократія може надавати кожному громадянину право голосу, одночасно накладаючи на нього зобов’язання проходити тест з основ політичної грамотності та надавати свої демографічні дані. На основі таких даних будь-який статистик може вирахувати «освічені преференції» населення, тобто вибір, що його могли зробити б демографічно ідентичні виборці, якби вони були краще поінформовані. При епістократичній системі можна було б потім обирати за зразком освічених преференцій населення, а не за їхнім невіглаством.

Важливе питання полягає в тому, що вважається (і хто вирішує, що це вважається) політичною грамотністю або знанням основ політики. Ми зовсім не хочемо отримати діючих у своїх інтересах політиків, котрі шахраюватимуть з іспитом з політичної компетентності на свою користь. Можна скористатися вже існуючими тестами, тестом на набуття громадянства США, наприклад, або ж тими питаннями, що ними вже 60 років користується Американський національний комітет електоральних досліджень (ANES). Ці питання — як звуть чинного президента? на що виділена найбільша частка федерального бюджету? — легко можна перевірити, і вони не викликають суперечностей; крім того, здатність дати правильну відповідь на такі питання демонструє сильну кореляцію з тими політичними знаннями, що справді мають значення на виборах.

Один з найпоширеніших арґументів проти епістократіі — принаймні, в політичній філософії — полягає в тому, що демократія необхідна для вираження ідеї, що всі є рівні. Здавалося б, це твердження виглядає дивним. Демократія — це політична система, а не поема або картина. Однак люди ставляться до права голосу, як до почесної грамоти, яка показує, що суспільство вважає тебе повноцінним членом національного клубу. (Це одна з причин, чому ми позбавляємо права голосу злочинців.) Однак ми могли б замість цього розцінювати право брати участь у голосуванні як щось не важливіше, ніж ліцензія на здійснення сантехнічних робіт чи медичної практики. Уряд США відмовляється надавати мені подібну ліцензію, однак я не вважаю, що цим, зважаючи на обставини, виражається моя неповноцінність у порівнянні з іншими.

Інші заперечують, що рівне право голосу потрібне для того, щоб змусити уряд відповідати нашим інтересам. Однак цифри цього не підтверджують. На більшості виборів я маю стільки ж шансів щось змінити, як виграти в лотерею. Має значення, як ми голосуємо, але як хтось із нас особисто голосує – або не голосує взагалі – не змінює нічого. Можливо, перемога Дональда Трампа на президентських виборах стане катастрофою, однак для мене віддати за нього голос не катастрофічно. Як каже політолог Бен Сондерс, у демократії вплив кожної особи настільки незначний, що наполягати на рівності — все одно, що сперечатися через крихти від пирога, а не через рівний шматок.

З другого боку, і це правда (принаймні, нині), що деякі демографічні групи, наприклад, багаті білі чоловіки, мають вищі шанси пройти тест з основ політичної грамотності, ніж інші, наприклад, бідні темношкірі жінки. Звідси виникають побоювання, що епістократії будуть схилятися на користь інтересів одних груп за рахунок інших. Однак ці побоювання, можливо, перебільшені. Політологи традиційно виявляють, що коли окремі виборці мають мало шансів вплинути на результат, вони скоріше голосують за те, що, як вони відчувають, сприятиме загальному добру, а не задовольняє їхні особисті інтереси. Крім того, цілком імовірно, що виключення або зменшення ваги найменш компетентних 75 % білих чоловіків принесе кращі результати для бідних темношкірих жінок, ніж це робить демократія.

Звичайно, будь-яка епістократична система може зазнати зловживань. Легко уявити, що багато чого може піти не так, як належить. Але це також повною мірою стосується демократії. Цікавішим є питання, яка з систем, з усіма їхніми недоліками, працюватиме краще. Зрештою, помилкою буде порівнювати епістократію з правлінням елітарної групи технократів або «королів-філософів». Скоріше, ідея епістократії полягає в тому, щоб робити те, що робить демократія, тільки краще. І демократія, і епістократія наділяють владою більшість, але епістократія намагається зробити так, щоб більшість поінформованих не були заглушені більшістю невігласів чи дезінформованих.

Джейсон Бреннан, професор стратегії, економіки, етики і публічної політики Джорджтаунського університету. Останні монографії: «Ринки без кордонів» (2015, у співавт.), «Етика голосування» (2011), «Проти демократії» (2016).