З Бережан.
В послїдних часах часто-густо почути можна заміти против нашого духовеньства, що частина єго не доросла вложеній на себе задачі, а то щоби з одної сторони хоронити обряд наш і свою паству перед аґресією латиньского духовеньства, котра в послїдних часах проявила ся дуже виразно і різко, а з другого боку, щоби паралізувати різні вікнами і дверми втискаючі ся впливи радикальні.
Вину того зявища приписує де хто — по-части справедливо — пересїчно лихому матеріяльному положеню нашого духовеньства, — але не дасть ся заперечити і кажемо се з нагляду, що тоту вину в значній мірі приписати належить байдужности настоятелїв парохій або нерозуміню интересів своєї церкви. З байдужностію парохів і то навіть по містах і місточках нашого Поділя, де будь-що-будь матеріяльна нужда не вяже охочому рук — стрітитись можна досить часто, а кидає ся тим більше в очи, коли з нею порівнати орґанізаційний змисл, енерґію і запопадливість латиньского духовеньства, котре власне тими прикметами високо держить свій обряд, тримає при собі свою паству, а навіть поволи приєднує собі членів руского обряду на шкоду дотичних руских парохій.
От возьмім хоч-би місто Бережани. Вже сам зверхний вид фари латиньскої а рускої парохіяльної церкви насуває паралєлю для рускої парохії дуже непідхлїбну. Коли фара латиньска, відновлена і старанно удержана, представляє ся величаво, то руска церков, хоч положена в самім осередку міста, стоїть опущена, в станї занедбанім, з почорнїлими від слот мурами, уже зверхним своїм видом нагадуючи, що то притулок убожества і рускої нездарности. Не говорити вже о внутрішнім виглядї обох тих храмів, бо коли фара латиньска плїняє внутрішною величавостію, то руска церков смутить всякого вірного, щиро свій обряд люблячого. Правда, можна би на се замітити, що латиньска парохія більша числом душ і сильнїйша засобами матеріяльними, але ж досвід учить, що з малою громадою вірних, єсли она добре зорґанізована а в неї віє дух посвяченя для церкви і обряду, можна зробити далеко більше, нїж з найбільшою парохією, єсли она здезорґанізована. Але власне тої запопадливости, котрою визначуєсь настоятель латиньскої парохії, по сторонї рускій нема. Настоятель руского прихода, правда, точно перестерігає типика приписаних богослужень, але річ ясна, що сам типик не вистане за цїлу дїяльність, котра єсть обовязком кождого правдивого душпастиря, бо коли-б хотїти заслуги душпастиря цїнити лише після педантичної точности в відправі богослужень, то у нас кождому пересїчному душпастиреви можна би видати декрет ревного.
Оба тутешні парохи, рускій і латиньскій, прибули до Бережан майже в однім часї перед семома лїтами. За той час латиньскій парох упорядкував взірцево свою ерекцію і костел, поставив в ново прилучених селах два нові костели а надто дві каплицї та й третю тепер докінчує і взагалї зробив усе можливе, щоби піднести величавість свого обряду, і то все учинив жертволюбивостію своїх парохіян. Щоби викликати тую жертволюбивість і посвяченє, розвинув в тім напрямі живу дїяльність, спровадив місію Редемптористів, а в послїдних часах по-при инших братствах заложив братство церковне з економічним характером, котре вся тутешня интеліґенція і міщаньство обох обрядів приняли дуже симпатично, бо братство се має задачу — виеманципувати христіян економічно з-під переваги жидівства.
Натомість зі сторони рускої того не учинено, не заявлено охоти і змислу. Церков — як уже сказано — до тепер убога і не прикрашена, низші верстви міщаньства відносять ся до справ церковних досить рівнодушно а зорґанізованого братства церковного, хоть-би для удержаня порядку і приукрашеня церкви нема. А прецїнь були голоси, що домагались, аби місією розбудити духа загалу низших станів вірних. Не брак тут і интеліґенції рускої, котра — як може не всюди так — не лише пильно і громадно вчащає на богослуженя, але і мимо невеликої засібности заявила значну жертволюбність для своєї убогої церкви, як того доказом цвіти, вінки та білє жертвувані панями з интеліґенції і цїнна плащениця жертвована п. Ч. Панї тутешні Русинки виразили нераз бажанє звязати ся в братство церковне для удержуваня чистоти та для приукрашеня храму, — однакож без відповідної иніціятиви пароха самі зробити сего не могли.
А яку прислугу могло би віддати церкві нашій таке братство, живий примір того маємо на тутешнім вірменьскім костелї, котрий, хоч тут в місци належить до него лише пять чи шість парохіян, плїняє своїм внутрішним урядженєм і украшенєм довершеним рукою добре зорґанізованого братства тутешних интеліґентних пань без різницї обряду. А прецїнь зверхний вигляд храму Божого річ зовсїм не маловажна! Правда, настоятель руского прихода замахнув ся перебудувати стару церков і шумно розголосив той свій намір, — але судячи по дотеперішній єго дїяльности можна припускати, що виконанє тої впрочім похвальної гадки, єсли оно наступить, буде річію дуже далекої будучности а в найлїпшім разї якогось щасливого випадку.
Між тим, коли нива, на котру передовсїм повинна розтягатись дїяльність душпастирска, лежить облогом, звертає о. декан свої заходи в бік — гонорів. Ми не противні певній честилюбивости на кождім становиску, — очевидно она повинна опиратись лиш на правдивих заслугах, — але не розуміємо честилюбивости пересадної, такої, що мовляв нема по-над мене, а хто так не думає, той уже ворог... Оно робить вражінє комічне, а дотична особа, замість зростати в повагу, радше підкопує єї в опінії публичній.
На доказ наведемо хоч би послїдний "подвиг" о. віце-маршалка на тім поли, подвиг з многих взглядів характеристичний для наших провінціяльних відносин.
Як звістно, истнує в Бережанах від недавна товариство "Бережаньскій Боян", до котрого належить без виїмки вся интеліґенція руска з міста і много интеліґенції замісцевої, а навіть деякі видні люде польскої народности. Товариство числить між своїми членами кількох совітників судових і дирекції скарбу, много урядників різних дикастерій, головою товариства єсть совітник судовий, — взагалї товариство представляє ся дуже поважно, а позаяк продукціями вокальними запрезентувало ся як найлїпше і на поли музики й співу внесло живий рух до Бережан а з польскою публикою, тут зовсїм толєрантною, живе в найлїпшій гармонії,— то і тїшить ся оно загальною симпатією цїлого міста.
О. деканови, котрий з початку був членом товариства а пізнїйше за-для якихсь личних справ і нарушеної амбіції уважав за відповідне усунутись з него, видко, не подобались значінє і повага "Бояна" в містї, бо він привик уважатись офіціяльним репрезентантом всїх Русинів. Отже зачав він бороздити то "Боянови", то поодиноким членам... "Боян" зносив всї атаки терпеливо, не хотячи компромітувати становиска свого пароха та думаючи, що з часом оно перейде. Однакож се не стало ся і о. декан немов лиш дожидав нагоди, щоби "Боянови" зробити пакість.
Ото по причинї великого пожару в Новім-Санчи піднесли деякі люде гадку, чи би "Боян" не міг дати концерту на дохід погорільцїв і прийти в поміч нещастним Мазурам. "Боян", котрий між своїми членами має також Мазурів, приймив гадку без дискусії з цїлою готовостію, а що власне припадав страстний тиждень а за для виїзду членів хору відложенє концерту на посвята було неможливе, то порішено співати на тую цїль в середу великого тиждня в сали касина міщаньского страстні псальми, до котрих відспіваня при гробі Господнім приготовляв ся "Боян" через два місяцї, відбуваючи дуже пильно майже щоденні проби.
Гадка приняла ся в цїлім містї дуже симпатично і "Боян", не сподїваючись нїякої перешкоди, поробив уже всї потрібні приготованя, — та тут зайшла перешкода з такої сторони, з котрої як з огляду на цїль так і на проґраму концерту найменче можна було єї сподїватись. Ото до акції виступив о. декан і віце-маршалок. Опираючись на претекстї, що в велику середу має ся відбути "концерт", о декан без попередного порозуміня з видїлом товариства незгідними з правдою информаціями узискав заказ Впр. митрополита для священиків, а се рівнало ся цїлковитій заборонї, бо головні сили хору становлять священики. Видїл товариства вислав до Впреосвященого ще в час поясненє цїлої справи, заосмотрене підписами найповажнїйших людей, і в руки Впреосвященого віддав рішенє цїлої справи. Між тим летом блискавицї рознеслась по містї вість о заборонї, викликуючи у всеї публики найбільше огірченє на виновника заказу. В саму середу пополудни одержав видїл телєґрафічну відповідь, що рішенє письма знаходить ся у декана, а той, мимо жаданя голови товариства, рішеня не хотїв показати, а лиш ляпідарно заявив, що відповідь прийшла відмовна. Що думати о цїлій тій справі, справдї не знаємо.
Подаючи сей впрочім дрібний факт до прилюдної відомости, запитуємо: чи може наш обряд піднести ся, єсли настоятель парохії в такій спосіб трактує найинтеліґентнїйшу а до тепер ще реліґійно-ревну часть своїх парохіян — єсли таким поступованєм викликує огірченє у парохіян і так важну річ, як гармонію і згоду в парохії, жертвує хиба для своєї амбіції.
[Прим. Ред. Містячи сю допись в справі, котра вже перед тижднем обговорювана була в других дневниках, висказуємо від себе горяче бажанє, щоби в як найскоршім часї настала гармонія між о. парохом а рускою интеліґенцією в Бережанах для добра не лиш церкви, але і справи рускої. Не сумнїваємо ся, що коли о. парох схоче знов зблизити ся до интеліґенції і зрозуміти єї благородні бажаня, она радо причинить ся до довершеня всїх тих красних намірів для добра і слави церкви рускої, котрі виложено в отсїй допис.]
Дѣло
08.05.1894