Недавно на однім вишкільнім курсі виголосив Ген. Губернатор д-р Франк промову, в якій заторкнув питання чи такі вишкільні курси, як і взагалі того роду імпрези мають рацію існування підчас війни, чи вони "кріґсвіхтіґ". І він подав у відповідь, що ідеологічний вишкіл є саме причиною німецької духової сили і відпорности на змінливе воєнне щастя, на ворожий летунський терор та неподатливости на горожу пропаґанду. Цьому ідейному вишколові завдячує німецький нарід єдність і непохитну віру в пepeмoгy й тому він важний навіть з воєнної точки погляду.
Таке ствердження ваги й вартости ідейного вишколу хай буде оправданням, що порушуємо справу виховання і особливо виховання молоді — бо про це буде тут мова — в таку тяжку хвилину, коли — здається — багато інших важних справ чекає на вирішення. Але ж бо ми боремося, терпимо, працюємо для будуччини, будучність народу — це її молодь. Якщо ж зле виховаємо молодь, то яка ж будучність жде нарід, хто буде збирати плоди нашої теперішньої боротьби і праці?
Тому то справа виховання молоді така важна навіть підчас війни. Підкреслюємо слово "виховання", бо в нас аж надто часто змішують поняття "виховання" з "освітою". "Просвічувати" — значить передавати комусь своє знання, виховувати, прищеплювати моральні вартості й плекати характер. Щоб освічувати, щоб бути вчителем — треба щось вміти. Щоб виховувати, бути правдивим виховником — треба самому чимсь бути, треба самому мати характер... Гін до освіти був все і є в нас сильний. Розуміють вагу навіть найбідніші, нераз з останнього стягаються, щоб своїм дітям дати змогу вчитися. Навіть тепер у тяжких умовинах війни родичі стараються дати своїм дітям науку, чи це буде приватно, чи зорганізовано. Це очевидно дуже позитивна риса. Але власне не це є першої ваги. Важніше виховати тверді мужні та чесні характери, які народові краще прислужаться характерами, ніж своїм знанням. Під цим оглядом було і є ще багато до зроблення. Це вже стверджена правда, що ми деколи злі виховники, бо дітей любимо, але дбаємо більш про їхнє матеріяльне добро, ніж про духовий і фізичний гарт. Тому виховання дітей — треба в нас властиво зачинати від... виховання родичів. І тому теж дуже щасливий помисл деяких наших редакцій завести сторінку виховних порад для родичів. Не лиш таких сторінок в часописах, але цілих книжок на виховні теми потрібно нам і то для вчителів, родичів і молоді, для кожної з цих груп у відповіднім дусі й тоні!
Та крім цього індивідуального виховання рішуче мусимо більше уваги присвятити виховному питанню при навчанні цієї молоді, яка колись має зайняти провідну ролю в житті народу. Підручники і доклади рідної історії і літератури мусять бути так поведені, щоб cвідомо в тінь клали негативні прояви нашого життя, а видвигали позитивні, будують геройські. Під цим оглядом є в нас направду багато роботи. Згадаймо лише для прикладу справу літератури для молоді: чи поза такими історичними повістями, як "Чорна Рада" Куліша і деякими іншими авторами і такими юнацькими повістями, як "Власними силами" Чайковського (цю книжку треба конечно перевидати!) і "Чмелик" Королева-Старого ми справді маємо що дати молоді в руки, щоб виховувати її в геройському, а що важніше не анархічному, а лицарському дусі, та приступній для неї літературі?!
І тут доходимо до питання, яке треба вже раз поставити рубом. Сучасний змаг показує, що лише велика ідея, довкола якої об’єднається нарід і за якою стоїть сила цілого народу, дає змогу народові успішно протиставитися такій же другій фанатичній, терором споєній большевицькій навалі. Українське громадянство — на жаль, — в добу, коли рішається його доля, життя і смерти, неспоєне ціле такою одною ідеєю. В головах старшого громадянства ще подекуди покутують мрячні, розпливчасті, часто нездібні до скристалізованого оформлення в твердій організації думки. У молодшого проходить криза ідеї, що претендувала на провід народу. В такім положенні лише суцільний світогляд хлібороба-лицаря може з'єдинити нарід і лише в цьому дусі мусимо виховувати молодь, яка повинна б теж бути схоплена в якісь рямки. А витягнення найдальших висновків з тієї ідеї створить врешті цю духову і організаційну підставу, яка дасть громадянству силу i змогу успішно впливати на молодь.
Врешті кілька завваг підставового характеру. В тридцятилітній війні Німеччина була зруйнована, а населення змаліло до одної третини передвоєнного числа. Та все ж таки Німеччина віджила і відродилася. Німецькі історики твердять, що це відродження завдячує німецький дорід частинно станові жонатих пасторів. Цей стан дав німецькому народові багато дітей, вихованих часто в біді (Hungerspastoren!), але в здоровій, моральній і фізичній атмосфері, і з цієї суспільної сфери вийшло багато чесних і солідних урядовців, але й також дуже багато політиків і мистців, а все це створило провідну верству, яка відродила Німеччину.
Україна тепер спустошена матеріяльно напевно більше, як Німеччина у 30-літній війні, а число українського населення, хто знає, чи не впало так само. Одначе віримо у життєву силу українського народу, що нераз підчас татарських наїздів і руїни відступав у своєму просторі, щоб згодом ще більш розростися і поширитися. Але — не забуваймо — тоді ми мали численну провідну верству, провідні верстви, які чергувалися, кровно в'язалися з попередніми, були навіть расово одноцілі. Таку одноцілу провідну верству подекуди мали ми перед першою світовою війною у священичім стані, а тепер наша нова провідна верства щойно кристалізується. Вона потребує і духового зміцнення, а це може їй дати лиш одна ідеологія хлібороба-лицаря, і фізичного, чисельного скріплення. В останніх часах в обличчі загрози покращало в нас під цим оглядом, в нашої інтелігенції і провідної верстви зросла життєва відвага. І ця відвага не сміє нас покинути і в цей час бурі. Бо буря пройде, а тоді кому в спадщині перекажемо долю народу?! Коли не буде численної молоді з провідної верстви — то на що ж здалися наша боротьба, наші терпіння, наші труди?!
Краківські вісті
05.05.1944