Станиславів, 24. марта 1919.
З повстанням нашої державности основно змінилася фізіономія нашого партійно-політичного життя. Політичні провідники суспільности, що була відносинами проневолена оставати в постійній боротьбі з владою, обняли управу держави як члени Державного Секретаріяту, державні повітові комісарі, чи члени інших державних урядів. Суспільність, що вийшовши із своєї давної опозиційної ролі супроти державної влади, мала стати її основою, остала без політичного приводу. Осталося порожне місце по тих, що ведуть суспільність та реґулюють її відношення до держави. Діяльність політичних партій застановилася була майже зовсім.
Наслідком сеї дезорґанізації життя поодиноких партій з caмого початку не було того тісного контакту між суспільністю і правительством, на якім основується державний устрій західно-европейських демократій. Се одна недостача — а друга — се повна енерґічність публичної опінії і безпрограмовість громадянської роботи. Тут і там стали виростати провінціональні пресові орґани, деякі з них без ніякого означеного політичного напряму, що на своїх, одних і тих самих сторінках містили чимало суперечних собі кличів. Тут і там стали виростати нові громадянські ґрупи, яких не можна назвати політично безпрограмовими, та все таки їм далеко до ясно означеної програми, основаної на певнім політичнім світогляді. Публичною опінією і громадянською роботою заволоділо щось безіменне, невідвічальне, бо не покрите ніякою орґанізацією, ані навіть іменами поодиноких одиниць.
Коли з одного боку можна тільки радіти новій думці і новим її представникам — то з другого боку ми мусимо зберігати наш молодий державний орґанізм перед такою саме методою громадянської роботи. В найкрайнійших деспотіях новітного часу, в часах найбільшого гнету, коли революційна робота ховалася під землею, все за тою роботою стояла політична орґанізація з одностайною, ясно означеною програмою. Тим дивнійше, що всі ті чинники, які доси у своїй громадянській роботі воліють оставати безіменними, маючи в новій нашій державі повноту горожанських вольностей, — не згуртувалися доси в ніяку партійну орґанізацію, основану на означенім політичнім світогляді, не самоозначили себе.
Нехай вони означать свою фізіономію, нехай вийдуть з підполя, в якім непотрібно остають доси, а з того певно вийде хосен для держави і для них самих. Скріпиться мораль публичної роботи, суспільність знатиме куди їй орієнтуватися, не буде того почування непевности ані безнастанної трівоги, яка зроджується в нинішній, душній невиносимій атмосфері. А всякому, що стоячи на основі нашої державности, бажає позитивної, творчої праці, шлях отворений!
Відрадною появою в нашім громадянськім життю треба вважати обнову наших партійних орґанізацій. На днях відбула свій зїзд радикальна партія, небавом відбудеться зїзд національно-демократичної а вкінци соціяльно-демократичної партії. Кожда із згаданих партій потребує — з огляду на змінені основно умови сучасного політичного життя — ревізії своєї програми і внутрішньої реорґанізації та кожда з них зробить се певно по своїм найкращим силам. Навяжуться пірвані нитки між суспільністю і її політичним проводом. Від того сподіватися треба уздоровлення наших теперішних відносин та тісної, постійної кооперації політично зорґанізованої суспільности з орґанами держави, з окрема-ж з правительством. А сього найбільше потребує наш молодий державний орґанізм, до того — під теперішню переломову хвилю.
[Република, 25.03.1919]
25.03.1919