Не жилось нам добре під польським пануваннєм в бувшій австрійській державі. Поневолені ми були і дусило нас важке ярмо. Се кожний знає, бо чув вaгy ceгo ярма на власнім карку. Несправедливість відчував всякий на кожньому кроці. Нам діялась кривда і про неї богато, дуже богато говорилось.
Ціле правліннє в краю спочивало в польсько-панських руках. Де ти не пішов, куди не обернувся — всюди товк головою об мур, всюди подибував чужих, які або не розуміли тебе, або не хотіли розуміти, або по найбільшій части ставились ворожо до тебе.
Найбіднійший, себто форналь, гарував ціле життє у панськім, польськім або жидівськім дворі і тяжкою своєю працею збогачував людий, які були чужі до нас. Сільський робітник робив на фільварку як віл за песю заплату, мійський збогачував також чужинців. А ті чужинці крутились по всяких урядах на посадах і на кожньому кроці давали до пізнання, що вони господарі на нашій землі, що вони сотворені тільки на се, аби панували над нами. Вони панами були, а ми хлопами, які підлягали їм, корилися, гнулися перед ними. Нашою країною правили чужинці по своїй волі і не зважали на наші бажання, на наші потреби і інтереси.
На чолі громади стояв звичайно віт — хрунь, який за фіру патиків, або за слово ласкаве зраджував громаду і йшов панам — дідичам на руку. В повітовій раді сиділи тіж таки пани-дідичі тай господарили по свойому, як їм захотілося. А цілим краєм правив намісник, якого не назначував нарід, а вибирали з поміж себе шляхтичі. Правив намісник з краєвим маршалком і зі славним на цілий світ польським соймом, який через цілий час свойого істновання кував тяжкі кайдани на український нарід. Більше нічого й не робив.
Словом польські дідичі, ґрафи і барони мали власть над нашим народом і рядили ним. Вони були панами — ми наймитами. І тоді нам діялася кривда і ми говорили про неї.
Нині часи змінились на краще і змінилися майже зовсім усі обставини. Длятого й ми мусимо змінити свої поняття, свої погляди і иншими очима дивитися на світ.
З поневолених і кривджених стали ми горожанами і господарями на своїй землі. І в дуже богатьох річах, де ми передтим відчували кривду, — нині сеї кривди нема і про неї вже не можна говорити. Ми мусимо иншими очима дивитися нині на світ, ми мусимо з рабів замінитися в справдішних горожан держави, в зрілу націю, яка полишила вже за собою балачки про кривду, а стає до творчої, державної праці, до будови власного життя, яке уладняє собі по власній волі і за се уладження візьме на себе відвічальність перед грядучими поколіннями.
Бо часи і обставини змінилися. Супроти сього ми мусимо змінити і обновити свою душу. При добрій волі і розумінні зробимо се навіть скорійше, як можна сподіватися.
(Конець буде).
[Український голос, 23.03.1919]
(Конець).
Ми живемо нині в українській державі і ми є вольними її горожанами. Щож вже дала нам Українська держава?
Дала богато, незвичайно богато. З нас — рабів зробила горожан, нас — невільників замінила в вольну націю. Дала нам змогу уладняти собі життє після наших бажань. І се життє свобідних господарів на своїй землі починає вже витворюватися. Через своїх вибраних послів нарід взяв право кермовання, право влади в свої власні руки і сам нарід як господар своєї землі починає заводити зміни і установляти нові порядки.
І насамперед хоче усунути суспільну кривду. Отже вивласнить посідачів великих посілостий, польських дідичів, панів ґрафів і баронів чужинців і землю віддасть безземельному і малоземельному селянинови, щоб він, працюючи на ній, міг з неї користати. Значиться, з одної сторони відбере наша держава землю чужинцям і дасть тим, кому вона по правді належиться, з другої сторони усуне визиск праці наймованих рук. І не буде вже "ні хлопа, ні пана" — як співається в пісні.
В правлінню громадами, повітами і краєм наступила цілковита зміна і ми про неї вже писали. Громадськими комісарами є нині люде, вибрані волею самих селян. Крім того в кожнім селі є комісії: земельна, харчева, шкільна і всі вони мають рішаючий голос в громадських справах. По давнім війтови—хруневи і слід замело.
В склад повітових рад, де були передтим польські панки, увійшли представники кожнього села і вони нині рішають про справи повіту. А на чолі держави не стоїть якийсь там ґраф, назначений шляхтичами, але стоїть Виділ Національної Ради — отже люди, які або самі є селянами, або вийшли з поміж селян і в цілім дотеперішнім житті для них трудилися. А краєм править, а закони ухвалює Національна Рада, посли вибрані волею народу.
Богато змінилося. І нині не голюкає на нашого чоловіка панський посіпака з двора, бо й сам пан присмирнів дуже і голосу таки зовсім не має. І нині не кричить на тебе польський урядник на почті, в "штайрамті", в старостві, як давнійше і не відкладає з дня на день, не каже чекати тижднями, місяцями. У всякім уряді маємо нині своїх людий, які відносяться до нас прихильно. Зміна є велика, нові порядки заводяться всюди а коли показуються ще подекуди недомагання, то вина ту не в нас, а в тій руїні, яку оставила за собою господарка давних наших гнобителів.
І нині треба іншими очима дивитися на світ і на життє і треба навчитися бачити ті зміни, які наступили. І належить зміняти відповідно до сего свої погляди, своє нутро, свою душу.
І почувати себе правдивими, українськими горожанами, на яких не тяжить вже ляцьке ярмо, а які живуть в своїй, українській державі. І правлять нею після своєї волі.
[Український голос, 25.03.1919]
25.03.1919