Нафтова політика.

Нема, здається, чоловіка якому нафта не запрушилаби голову, який не мавби мрій, що заробить скоро міліони. Воно й справді так, бо за короткий час деякі спекулянти поробили на нафті міліони: хитро, мудро та невеликим коштом.

А роблення міліонів поясняється цілком просто. До злуки Галичини з Наддніпрянською Україною істнував кордон для товарів, на підставі якого Державний Секретаріят в Станиславові установив високе мито за нафтові вироби. Мито се, не зважаючи на злуку і до тепер не знесене, дає змогу і дальше робити міліони всякого рода спекулянтам. Завдяки високій митній оплаті ціна на нафту за Збручем доходить від 10 до 15 карбованців за фунт, російський, себ-то 400 ґрамів. Щоби уникнути оплати мита торговці не довозять нафти на одну або дві стадії до давного кордону, переливають її дуже скоро з цистернів до бочок і нафта зникає зі стації та то, аби в ночи, зараз таки, переїхати тайком через Збруч. Візник за дві бочки бере до 500 корон, а пачкар заробляє ще таки чистих около 5.000 корон.

Щоби зробити конкуренцію тим, що заплатили мито і перевозять нафту лєгально через кордон, пачкар вдоволяється меньшим зарібком, однак не низше 1.500 корон на бочці. Так отже скарбниця Секретаріяту далеко більше тратить як заробляє. Припильнувати межі старого кордону немислиме, бо на се нема людей — а впрочім пачкарі були і за старої Австрії, коли то кордон охороняла добре з’орґанізована скарбова сторожа. Спосіб переводження такої фінансової політики є отже в засаді неправильний.

На оправдання заведення високого вивозового мита Державний Секретаріят може хиба покликатися на се, що Центральний Уряд продає Галичині цукор — максимальна ціна якою є майже така, як ціна нафти за Збручем за вагову одиницю, себ-то біля 16 кор. за 1 кільоґрам. Ціла ріжниця однак в тому, що цукор на цілій Україні має однакову ціну, себто 16 корон, а нафта в Галичині продається по максимальній ціні 1 кор. 50 сот. Побори за цукор йдуть на розходи загальні а побори за нафту тільки на Галичину; виходить так, неначеб Галичина продовжує брати з України контрибуцію, яку брала з неї під всякими видами Німеччина і Австрія. Така політика ніяк не доведе до зближення обох ще недавно відірваних від себе частин. Центральний уряд робить для Галичини що тільки може, а Галичина у від плату провадить стару австрійську політику. В дорозі до Тернополя стоять сотки ваґонів з цукром і збіжем, яких не можна з технічних причин пересунути на місце призначення і які Центральне Правительство дає в кредит або і дурно галицькому населенню.

Таке відношення Секретаріяту до Центрального правительства приневолило Міністерство Народнього Господарства шукати нафтових виробів поза Галичиною. Заключено вже договір на румунську нафту і на кавказьку — а нафтові вироби Румунії і Кавказу далеко красші від галицьких і богацтва України поневолі йдуть поза її межі. Нехіть до галицької нафти велика, тим більше, що "воєнні" фабрикати з дрогобицьких рафінерій дуже низькі своєю якістю. Не треба забувати і другого дуже важного фактора, а саме конкуренційної ціни між нафтою галицькою і кавказькою. Завдяки великим природним запасам і меншим коштом експльоатації кавказька нафта коштувала до війни майже три рази дешевше від галицької. Ціни на віденськім ринку нафти кавказької і галицької за 100 кільоґр. були такі.

Нафта галицька (від–до) — Нафта кавказька (від–до)

1909: 25,75–44,05 кор. — 10,50–12.00 кор.

1910: 24,75–26,25 кор. — 9,00–10,00 кор.

1911: 24,75–38 кор. — 9,00–10,50 кор.

1912: 33.45–37,30 кор. — 10,00–10,50 кор.

1913: 33,85–40.50 кор. — 13,50–14,50 кор.

Така велика ріжниця в цінах може мати той наслідок, що галицька нафта не буде мати купців і нафтовий промисл упаде з величезною шкодою для держави. Не треба забувати, що Антанта з Америкою на чолі буде нам диктувати торгові договори, як диктувала рік тому назад Німеччина і Австрія. Америка захоче збувати свою нафту в цілій Европі в тім числі і на Україні. На німецький ринок збуту ми не можемо мати ніяких надій. Польща буде користуватися своєю нафтою з Західної Галичини, а Угорщина буде користуватися румунською нафтою. Теперішня частина полудневої Австрії з німецькими краями буде теж під впливом чужої нафти а саме кавказької та американської. Для галицької нафти лишається виключно Східна Галичина, Біла Русь і може деяка частина Західної України, о скільки нафтова політика Секретаріяту не буде змінена і відносини до Центрального Уряду не будуть унормовані. При неупорядкованих відносинах галицька нафта не буде мати збуту, або сусідні держави возьмуть її в такі кліщі, що цвитуча колись промисловість скоро завмре, а з ним і велика основа державного добробуту.

Занепад нафтового промислу вже слідний і тепер. Записки нафтових промисловців малюють промисловий стан нафти в не дуже рожевих красках а просто в катастрофічних.

Місячне добування кипячки в дрогобицькім окрузі дає около 60.000 тон, з чого до розпаду Австрії перероблювали західно-галицькі рафінерії около 20.000 тон, чеські около 16.000 тон, прочі поза Галичиною около 4.000 тон, а на дрогобицькі рафінерії припадало тільки около 20.000 тон. Але дрогобицькі рафінерії можуть переробити около 27.000 тон. Коли ми зупинимося на тому максімуму перерібки кипячки, то все таки при тих найкрасших умовах 33.000 тон кипячки буде що місячно збиратися, коли для них не найдеться місця збуту. Цілий запас кипячки в дрогобицькім окрузі на першого марта виносив около 143.000 тон, або 14.300 цистерн і складався так: остаток за падолист—грудень около 80.000 тон, добуток в січні около 33.000 тон, добуток в лютім около 30.000 тон. Такий величезний запас кипячки, матеріялу легко горючого з одного боку дуже небезпечний, а з другого накопичування його причиниться до застановлення підприємств, бо приведе їх до скрутного фінансового становиска.

Далеко гірше представляється справа з кінцевими продуктами. До роспаду Австрії всі кінцеві продукти вивозилися негайно і тому не було потреби будувати збірників для їх замаґазинованя. Запас нафти з початком січня с. р. виносив около 6.500 тон, а в січни і лютім дочинилось єще около 16.000 тон, разом 22.500 тон, з того числа вислано в обох згаданих висше місяцях около 6.000 тон, так що запасів нафти на перше нафти повинно бути около 16.500 тон. Сезон нафтовий кінчиться і запаси будуть що місяця збільшуватися, би споживання нафти на весні і в літі дуже маленьке.

Бензина. Місячна продукція бензини виносить около 1.600 тон, але споживання її тепер дуже мале, около 300 тон місячно.

Смаровидла. Місячна продукція виносить около 1.300 тон, з того зужитковується тепер не більше 8%, а решта лежить в рафінаціях, або тратиться в остатках.

Подібно мається справа з другими кінцевими продуктами.

Ясно тепер, що становиско нафтової промисловости страшно критичне. Величезні запаси, які легко можуть стати жертвою вогня, накопичуються що дня і тим побільшують небезпеку нафтового промислу. Для кермовання такою великою галузею промислу потрібний добре обдуманий плян, до виконання якого треба приступити негайно. Треба як найскорше погодити інтереси Центрального Правительства і краєві, бо тільки в той спосіб можна дійти до добрих результатів. Україна ціла має бути місцем збуту для галицьких нафтових виробів, бо тоді гріш лишиться у нас, а не піде світами годувати чужих людий. При тім всім нам треба мати одно на увазі Галичина Східна без України підпаде під чужу владу — не будь України, Східну Галичину занялиби вже давно Поляки, але не будь Галичан, Москва булаби вже під галицьким кордоном. Спільність інтересів і взаємна солідарність зможуть зробити з нафтою дрогобицького промислу велику карту в міжнароднім положенню. Але робити з дрогобицької нафти галицьку пропінацію зі стражниками на старих кордонах, се не гідне державних мужів.

А орґанізацію все таки слідом зараз перевести, не гаючи ні хвилини, але пляни орґанізаційні не надаються покищо до публичного обговорення.

[Український голос, 05.03.1919]