Є ціла низка звірят, що свою зовнішність, зокрема краску своєї шкіри пристосовують до окруження і відповідно до нього її зміняють. Ця зміна є охороною перед ворогами з одного боку, а з другого не зраджує звіряти перед тими, на які вона полює. Таке явище в природі називаємо мімікрі. Використали це і використовують дальше большевики у своїх тактичних ходах, не зміняючи в нічому своєї суті, тобто своєї програми та своїх остаточних цілей і своє мімікрі довели вони до вершин досконалости.
Одним з проявів большевицького мімікрі є найновіша зміна совітської конституції з наданням 16 совітським республікам власних "народних" комісаріятів закордонних і військових справ, — тобто права зносин з іншими державами поза Сов. Союзом і права мати власне дипломатичне представництво, як теж право удержувати власну армію. Не треба окремих обширних доказів — доказала це аж надто наглядно 26-літня історія московського большевизму, що йде тут про новий черговий большевицький трік, обрахований головно на експорт для союзників та їхніх демократій та деяких невтральних держав, що совітський державний устрій вважають ще й досі за справді "демократичний". Трік обрахований і на заблахманення очей тамошнього, як теж і свого громадянства, фактичних змін у совітському житті чергова зміна "найбільше демократичної" сталінської конституції з 1936 р. за собою не принесе ніяких, як не дала їх і попередня конституція з 1924 р., що її духовим батьком був перший творець і диктатор соватів — Ленін.
Мімікрі — хвилеве пристосування до умовин — були й уведення в армії за царським зразком ступнів, назв і відзнак, уведення орденів Александра Невського, Суворова, Кутузова і Хмельницького, привернення московського патріярхату, проголошення "свободи" релігії ітд. Усе те мало бути доказом для заграниці, що большевизм "еволюціонує" справді в "демократичному" напрямку і уподібнюється до західних демократій. А цей захід так дуже мало, або радше зовсім нічого не знає з большевицької дійсности, яку совіти старанно перед ним закривали й закривають.
Черговий большевицький трік у великої частини наївного громадянства західних демократій може прийматися за несфальшовану монету ще і з цієї загальної причини, що тамошній звичайний громадянин згори упереджений першусього до німецького націонал-соціялізму та італійського фашизму завдяки довголітній односторонній агітації місцевої пропаґанди в радіо, пресі і кіні, причому та сама пропаґанда не тільки щадила большевиків, але часто вихвалювала їх самих, їхній устрій, та їхні осяги, мовляв, вони "европеїзувалися". Забули — може і свідомо, що ні Володимир Ілліч Ульянов-Ленін, ні Йосип Biссаріонович Джугашвілі-Сталін ні духово, ні расово не були европейцями і завсіди були чужі і ворожі для европейської культури і цивілізації. Ленін, як мішанець московсько-татарський, Cталiн, як мішанець грузинсько-осетинський і по cвоїй фізичній і психічній структурі залишились азіятами, для яких ідея абсолютного монгольського деспотизму стала зразком у їхній суспiльно-політичній і державницькій діяльності.
При цьому забувають союзники большевиків про суттєві різниці, що існують у головних трьох тоталітарних державах. Тут поминаємо тоталітаризм чи півтоталітаризм іберійських і деяких американсько-латинських держав, бо вони, поза своїми країнами без рішального впливу на хід сучасних устроїв і подій. У всіх трьох европейських тоталітарних державах — Німеччині, Італії і Сов. Союзі — існує вправді монопартійність, але її відношення до держави та її управнення у них зовсім інші. В сучасній Німеччині при збереженні ідеї расизму державу і партію вважається слугами нації і засобом при допомозі якого нація виконує свої завдання. Тут держава не підпорядкована партії, а стоїть рівнорядно побіч неї. В Італії до недавніх реформ Мусоліні фашистівська партія була натомість одним зі засобів — справді дуже важним — в руках держави, підпорядкована її проводові та її інтересам. В совітах зорганізована централістнично-комуністична партія виконує диктатуру над державою і тут діється тільки те, що накаже диктатор партії Сталін як шеф партійного політбюра. Усі "народні" комісари й рада комісарів Союзу й поодиноких маріонеткових республік є виключно безвільними знаряддями центрального диктатора. Вибори до центрального і місцевих "парляментів" мають тільки декоративне значіння, бо все йде по наказу згори.
Нову зміну — нове мімікрі — Сталін вже і здійснює. Комісаром закордонних справ совітської України іменовано відомого і в Галичині з часів большевицької окупації "орденоносця" Корнійчука, найвірнішого підніжка Москви, автора п'єси "Богдан Хмельницький" і чоловіка Ванди Васілєвської, що приготовляється стати з ласки Сталіна у проводі польського комуністичного уряду. Про іменування для сов. України комісара військових справ ще не чувати. Ролю московського холопа тов. Корнійчук виконає напевно прекрасно і пристосується вповні до наказів московської комуністичної централі. А щоб не було сумнівів, що так буде, головою ради комісарів сов. України має бути, чи вже й призначений москаль Хрущов, партійний секретар обласного українського відділу комуністичної партії і від кількох літ фактичний диктатор в сов. Україні. Він і виконає тут волю пославшого його "батька народів" і при дещо зміненій декорації, як вірно виконував її і досі. Цілковите поневолення українського народу і по новій московсько-большевицькій рецепті буде тривати і дальше. Чергове большевицьке мімікрі з найновішою зміною конституції не принесе у цьому ніяких змін. Зміну може принести тільки повне знищення большевизму, що станеться остаточно у висліді теперішньої війни.
Краківські вісті
26.02.1944