Львів, 22-го лютого.
Ще 22-го січня помер у вічному місті Римі архімандрит усього Василіянського Чину о. Діонізій Дмитро Ткачук. Він дав нашому Чинові те найглибше "творче", що є тайною найтриваліших успіхів в апостольській праці, бо завжди стояв на сторожі глибокого внутрішнього життя аскетичного собі підчинених ченців, навчаючи їx засад та подаючи їм напрямні справжньої василіянської аскези.
О. Діонізій Ткачук прийшов на світ у селянській сім'ї в Станиславові-Кнігині 1867 р. Вселюдну школу та п'ять кляс ґімназії покінчив з відзначенням у Станиславові. Як 16-літній юнак вступив дo Чина св. Василія Великого, що саме тоді переходив добромильську реформу. В Добромилі докінчив ґімназію, а відтак переїхав у Львів на філософічні студії. Студіював також у Кракові богословію, що її завершив з відзначенням ступнем доктора. Висвячений на священника 1892 р., учив у Лаврові філософії, а вже 1894 р. став ігуменом і професором догматики в Кристинополі, відтак, був ігуменом в Бучачі та в Лаврові. Одначе всі дотеперішні заняття не були властивою ділянкою його праці, — його небуденні здібнощі та особисте внутрішнє життя заясніло повнотою блеску щойно на становищі вчителя новиків. О. Діонізій виявив себе непересічним педагогом, добрим психологом, а передусім знавцем тайників чернечої аскези. Його аскеза була зріла, розумова, без балясту нездорового сантименту тa зaйвoї афектації. І саме таким кормом кормив він молоді душі грядучих поколінь українського чернецтва. То ж не диво, що настоятелі Чина покликували о. Діонізія на становище вчителя новіціяту аж чотири рази з короткими перервами. В тому часі о. Діонізій написав цінну книжечку "Про часте і щоденне св. Причастя", що появилася в жовківському видавництві двома виданнями. Тому можемо справедливо назвати Покійника апостолом щоденного св. Причастя. Після всесвітньої війни Покійник належав до Головного Заряду Чина, візитував наші манастирі в Галичині й заграницею та нераз заступав Протоігумена. Коли ж 1931 р. Апостольська Столиця, признаючи наш Чин повнолітнім, згодилася на вибір архімандрита, очі всіх отців-виборців звернулися на о. Діонізія і 27-го червня 1931 р. його вибрали першим архімандритом обновленого Чина. На становищі найвищого Настоятеля о. архімандрит станув ще тривкіше на сторожі аскетичного життя монахів. Вже в першому окружному письмі подав влучно напрямні й вимоги аскези св. Василія Вел. У другому, окружному письмі, виданому з приводу 60-ліття віднови Чина, знову заакцентував головні принціпи поглиблення аскетичного життя. Як архімандрит перевів основну візитацію манастирів в Галичині, Чехословаччині, Югославії, Мадярщині, Румунії, Бразилії та в Америці а опісля видав третє окружне письмо в тому самому дусі.
Крім аскетичного життя о. архімандрит дбав про високий рівень науки в Чині і тому посилав чимало питомців на вищі студії до Риму, Інсбрука, Відня і Праги. Покійник мав глибоке розуміння ролі католицької преси й книжки. Підчас його верховного настоятельства крім "Місіонаря" і "Нашого Приятеля" в Жовкві почав виходити "Місіонарчик" — для дітей, "Бібліотека Релігійної Освіти" — для інтелігенції, "Бібліотека Релігійної Драми", повістей і т. п. Також поширилося релігійне видавництво в Ужгороді, в Прудентополі й Мондері. Місіям і реколекціям о. архімандрит присвячував теж багато уваги. Зокрема держав руку на живчику таких релігійних організацій, як Апостольство Молитви та Марійські Дружини. Не забув і про працю над нез'єдиненими братами і в тій цілі оснував місійні станиці на Холмщині, і Городлі, Грабівці, Грубешові й Холмі. Одною з найповажніших позицій в білянсі діяльности Покійника було те, що він надав повну організаційну форму цілому Чинові, організуючи пoвні Провінції в Галичині, на Закарпатті, в Мадярщині і Канаді, а віцепровінції в Румунії і Бразилії. в обрядових справах стояв на становищі Василіянських обрядових традицій та був приклонником розумної і доцільної еволюції обряду. Щойно колись майбутній історик Церкви оцінить належно великі заслуги Покійника, покладені на тій ділянці підчас його побуту в Римі.
Війна підірвала і так слабе Його здоров'я. Піддався ще одній опеpації, але її не пережив. Спочив у вічному місті, залишаючи осиротілим Чин та глибокий жаль. Одначе приклад його глибокої скромности, його чернечої строгости, спомин його аскетичних наук, вірне зберігання духових ціннощів та глибокий пієтизм до його особи ще довго житимуть в серцях Його вдячних духових синів. В. Й. П.
Львівські вісті
23.02.1944