Рефлєксії і спостереження.
Буває іноді таке, що в одній державі повстає два правительства. Одно офіціяльне, відвічальне перед заграницею за всякі поступки і вчинки, друге самозванче і невідвічальне. В кождім такім випадку то друге неофіціяльне правительство іґнорує перше і на власне ризико, свідомо або несвідомо апробує або підпомагає або навіть дає почин таким вчинкам, за які відвічальність спадає на офіціяльне правительство. Не потреба багато говорити, що такі відносини в нутрі держави приносить її необчислену шкоду. — Таке було перед війною в Німеччині. Офіціяльне правительство і парлямент робили своє, а самозванче правительство т. зв. "Militarpartei" на власну руку робило свою політику. До чого се Німеччину довело, бачимо сьогодня.
Здаєть ся мені, що в нашій державі по при офіціяльні вже два правительства себ то Секретаріят і Директоріят істнують єще інші самозванчі, невідвічальні правительства. Кілько їх є? здаєть ся в кождім повіті, що найменше два.
***
Відвічальність се великий суспільний обовязок одиниці витворений тисячолітною культурою цілого людства. В зорґанізованій і культурній суспільности кождий горожанин є відвічальний за свої діла і слова. Особливож відвічальні є ті, що займають визначні становиска в суспільно-державнім життю народа. Кождий провідник, кождий репрезентант — делєґат, кождий начальник є відвічальний за слова і діла свої і тих, котрим він проводить, кого він репрезентує котрим він приказує. Вільним від відвічальности є лишень божевільний і пяний. — Видко в посліднім часі багато умово хорих утікло зі шпиталів і санаторій і зросла консумпція алькоголю.
***
Правити значить на праву дорогу звертати а не після своєї волі поступати — се не правліннє а сваволя. І кождий, хто править мусить слухати відвічальних за політику держави, краю, чи повіта чинників. Сам пан Поенкаре і пан Вільсон мусять слухати голосу народних делєґатів і навіть сам головнокомандуючий пан Фош мусять примінювати ся до голосу тої ради "цивілів". Не слухав його ані пан Гінденбурґ враз з паном Людендорфом, не слухав його пан Штірк, не слухав і цар Микола. Розумієте се панове комісарі з Пацикова, Куликова і інших столиць сьвіта, розумієте се вісімнайцять до двайцятьпятьлітні начальники ріжних-преріжних команд? Що іншого правліннє — що іншого сваволя.
***
В будучности Україна буде творити культурний поміст між Заходом а Сходом. Ми вже сегодня до того приготовляємо ся. Те що становить вицьвіт культури нашого західного сусіда се ми зараз перещіплюємо у себе. Поляки втопили були у Львові Шевченка в пелчинськім ставі — ми порозбивали голови Мицкевичам. Польські лєґіони вішали погруддє Шевченка на ліхтарню в Городенці — ми перестрілили грудь Словацькому. Поляки розстрілюють за українську мову — ми щойно за польську мову бємо нагайками.
Ох! ті нагайки!
Сеж вицьвіт культури Сходу. Папаха і нагайка. Як скоро воно у нас приймаєть ся. І періщимо тими нагайками не согірше царських опричників, періщимо рабінів, жінок а навіть дітий. Чи не добре було би змінити тризуб на семираменну нагайку. Буде поміст. Од Запада шовінізм — нагайка з Востока.
***
Є у нас два роди героїв. Одні безіменні герої з західного фронту. Не має у мене слів, щоб представити в цілім блеску і красі їх сьвітлі постаті. Не має у мене слів, щоб висказати ті почування, які будять ся у мені на згадку про них. В своїм серці сотворив я святиню і те святе сокравище призначив я для них, для їх безсмертних діл, для їх геройських терпінь. Про них не можу говорити, бо зворушеннє давить слова в горлі, — сих героїв лишень пречистими думками лелієть ся. Як настане Велике Свято Побіди — священники Народа про них заговорять.
_______
Єсть у нас єще і другий рід героїв. І про них не має у мене слів...
Бою ся, щоб через їх діла не пішла на марно свята кров перших.
_______
Як чираки вкривають тіло, грозить ґанґрена — грозить смерть. Треба їх витинати... а то болить... але уздоровляє.
[Український голос, 05.02.1919]
05.02.1919